Наукова еліта Чернігівщини: Микола Петровський

29 серпня 1947 року ЦК КП(б)У ухвалив постанову «Про політичні помилки та незадовільну роботу Інституту історії України Академії наук УРСР». Директорові інституту закидали «залишки буржуазно-націоналістичних поглядів». Директора звали Микола Петровський, і народився він у Кудрівці на Сосниччині, у родині сільського священника.

Кудрівка стоїть при злитті річок Чорнотичі й Убеді. Село старе: 1672 року його згадують як маєтність генерального судді Івана Домонтовича, а 1687-го універсалом Мазепи воно перейшло до іншого генерального судді, Сави Прокоповича.

У 1722 році тут описують шинок, школу, шпиталь, церкву і сто дев’яносто п’ять селянських дворів. За переписом 1897-го в Кудрівці було вже 384 двори, 2314 жителів, земська школа й дерев’яна церква Різдва Богородиці. Селяни вирощували тютюн і возили його на перероблення аж до Риги.

У цьому селі 14 листопада 1894 року народився Микола Петровський. По батькові він був Неонович – ім’я, яке саме собою розповідає, з якої родини хлопець вийшов.

Шлях для попівського сина був накреслений: Чернігівська духовна семінарія, яку він закінчив 1915 року. Але далі Петровський звернув.

Він поїхав до Ніжина, в Історико-філологічний інститут князя Безбородька, і 1919-го закінчив там історичне відділення. Праця на здобуття ступеня кандидата називалася «Польсько-козацькі війни до Богдана Хмельницького»; керували нею Г. Максимович і Василь Ляскоронський. Тема, обрана двадцятичотирирічним випускником, залишиться з ним до кінця.

Читати далі