Наукова еліта Чернігівщини: Бейлін Ісаак

Він став одним із основоположників нової науки  - епіфітотіології, яка пояснює  широке вибухоподібне розповсюдження інфекційної хвороби рослин, що значно перевищує звичайний рівень захворюваності на цю хворобу на даній території. Це своєрідний аналог епізоотії у тварин чи епідемії у людей.

Мова про Ісаака Григоровича Бейліна, уродженця с. Крут (Ніжинщина), доктора біологічних наук, професора.

Попри складне дитинство (з 12 років заробляв кошти самостійно, аби оплачувати своє подальше навчання), захоплення марксистськими ідеями, арешти та навіть відбування покарання, - Ісаак мав стійке бажання навчатися.  Його декілька разів виключали за несплату внесків за навчання (у Казанському університеті) і після погашення боргів поновляли у лавах студентів. Геоботанік Б. О. Келлер, бачачи його хист до науки, залучив Бейліна до наукової роботи. І скоріш за все ще відтоді Ісаак Григорович міг би займатись наукою, проте на початку І світової війни був мобілізований до армії. За виявлену хоробрість у боях був  двічі нагороджений Георгіївськими хрестами. Після демобілізації почав працювати асистентом у Казанському університеті, проте із-за його «політичної неблагонадійності», за особистим розпорядженням губернатора був звільнений. Далі – працював на Воронізькій станції захисту рослин, викладачем кафедри захисту рослин Воронізького сільськогосподарського інституту. Його «політична неблагонадійність» не допомогла йому уникнути переслідувань більшовиків: у 1930 р.  вченого заарештували та  звинуватили у тому, що він брав участь в угрупуванні Трудової селянської партії (вигаданої чекістами) за місцем його роботи, де «провадив нелегальні наради з  обговоренням методів запровадження у життя настанов» цієї партії, використання їх у дослідницькій справі (?). За вироком отримав п'ять років концтаборів (Карлаг – Казахстан) із конфіскацією майна та висилкою сім'ї. Як не дивно, проте саме у таборі для І. Бейліна створили доволі сприятливі умови для дослідження величезної степової і напівпустельної території, де він зміг налагоджувати сільськогосподарську діяльність в системі місцевих таборів. У його розпорядженні працювало сто помічників-в'язнів. «Часто, згадуючи Казахстан, Бейлін говорив, що подібних умов для широких пошуків він вже більше не мав».

Подальше його життя після відбування покарання було пов’язане з науковою діяльністю у царині захисту рослин. Він брав участь у ряді експедицій. Написав понад сотню наукових статей з питань захисту рослин і постійно звертав увагу на те, що  піднесення врожаїв злаків, соняшнику, олійних культур та ін. слід починати не з розширення посівних площ, а з вивчення рослинних недуг, оновлення агротехніки, набору та районування сортів, що висіваються. Він розробив реальні методи боротьби зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських культур, запропонував схему системи прогнозів епіфітотій, а для їх попередження і своєчасного придушення запропонував оригінальну ідею «провокативних посівів». Чимало зробив І. Г. Бейлін також для вивчення й популяризації історії близьких йому наукових галузей — фітопатології, лісівництва, а також увічнення пам'яті ряду дослідників, розробляв проєкт Музею історії сільського господарства.

Практично до останніх днів життя продовжував працювати - виступав з доповідями на наукових зібраннях, готував до друку матеріали зі своїх досліджень і навіть їздив у експедиції. Помер Ісаак Григорович Бейлін на 77 році життя, похований у москві.

Джерело