Загиблі герої Чернігівщини: Лобода Олександр. Березинець Роман. Стромець Віталій

Олександр Володимирович Лобода народився 16 листопада 1989 року в Прилуках.

Навчався в школі №7. Після 9-го класу здобував професію слюсаря в Прилуцькому професійному ліцеї.

«До свого останнього бойового завдання Олександр уже протягом двох років проходив військову службу. У березні 2024 року його направили на виконання бойових завдань на Покровському напрямку. Серед побратимів він мав позивний "Лофт". Своїм професіоналізмом, людяністю та готовністю завжди прийти на допомогу Олександр заслужив щиру повагу товаришів по службі», — пишуть Град Прилуки.

Загинув солдат Олександр Лобода 9 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області.

Поховали захисника у Прилуках. У нього залишились дружина та дві доньки.

Роман Миколайович Березинець народився 29 лютого 1980 року у Чернігові. Навчався у місцевій школі №12. Після школи здобув професійну освіту в училищі №5 та вищу — у Чернігівському технологічному університеті.

«Роман любив риболовлю, цінував прості моменти та час, проведений із батьками», — згадують про чоловіка близькі за інформацією Сергія Лаєвського.

До лав ЗСУ Роман доєднався у 2024 році. У 2025 році зазнав поранення та проходив тривалу реабілітацію. Однак помер 10 серпня 2026 року.

Поховали воїна у Чернігові на кладовищі в Ялівщині.

Віталій Олександрович Стромець народився 24 лютого 1995 року в селі Степанки на Черкащині. Згодом родина переїхала на Чернігівщину, там ходив до Слабинської школи.

«З дитинства Віталій був різким — міг бути спокійним і тихим, а міг бути справжнім бешкетником. Він любив пожартувати, посміятися, створити навколо себе рух і гарний настрій. Але за будь-яких обставин залишався доброю, щирою і надійною людиною», — згадують про бійця рідні за інофрмацією Сергія Лаєвського.

Віталій навчався на зварювальника. Після навчання багато працював — на будівництві, займався ремонтами, умів багато чого зробити власноруч. Він був працьовитим, наполегливим і не боявся труднощів.

У 2014 році Віталій проходив строкову військову службу в Чугуєві Харківської області. Після служби працював за кордоном, будував своє життя, працював і допомагав своїм рідним.

У червні 2025 року чоловік долучився до лав ЗСУ. Він проходив службу у військовій частині А7400, 225-му окремому штурмовому батальйоні, підрозділі «Шквал», 1-му батальйоні.

У підлітковому віці його називали «Банан». А вже у війську Віталію дали позивний «Вентік» — скорочено від його імені. Саме під цим позивним його знали та пам'ятатимуть його побратими.

«Він дуже любив машини, риболовлю, друзів. Любив життя, спілкування, жарти та той самий "двіж", про який часто говорив. Його улюблена фраза — "За лютий двіж, крім голодовки», — згадують про Віталія близькі, за інформацією Сергія Лаєвського.

Окрім того, за словами рідних, чоловік дуже любив дітей, особливо своїх племінників — племінницю, якій зараз 7 років, та племінника, якому зовсім скоро виповниться один рік.

Для своїх рідних Віталій мав особливі слова і особливе ставлення.

«Старшу сестру Оксану він жартома називав "овсянка". Молодшій міг сказати своє звичне: "Мала, не кипішуй". А бабці говорив: "Бабулю моя, я з тобою"», — розповідають про чоловіка рідні, за інформацією Сергія Лаєвського.

Загинув боєць 20 січня 2025 року.

Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининському соборі, поховали в селі Жеведь Гончарівської громади.