Постаті: Іван Шура-Бура

Борзна, у якій народився Іван Шура-Бура 1891 року, була типовим повітовим містом Чернігівської губернії. За «Історією міст і сіл», у 1910-му тут жило 14 750 людей, стояло 1939 будинків, з них лише сім камʼяних – решта деревʼяні, криті переважно соломою. Жодна з 54 вулиць не була замощена. Місто освітлювали 32 гасові ліхтарі. На все місто працювала одна лікарня на 40 ліжок.

Соціальний ліфт для хлопця з такого міста був короткий і крутий. Іван закінчив чотирикласне міське училище у Борзні – і на цьому міг би зупинитися назавжди. Далі його підняла війна: він пройшов навчальну команду «вольноопределяющихся», ту саму, що давала освіченим добровольцям дорогу в офіцери. Останнє звання в російській армії – підпоручик артилерії. 1917 рік він зустрів у німецькому полоні.

Саме полон і став поворотом. За Берестейським миром заходами Союзу визволення України в німецьких таборах – Раштаті, Вецлярі, Зальцведелі – почали формувати українські дивізії з полонених. Їх назвали синьожупанними, за кольором однострою, пошитого в Німеччині: шість тисяч комплектів синіх жупанів, шароварів і шапок із синім шликом.

У січні 1918-го Шура-Бура одним із перших вступив до 1-ї Української дивізії. Згодом став командиром кулеметної сотні 7-го Українського полку 2-ї Синьожупанної дивізії.

Синьожупанні дивізії протрималися кілька місяців. У ніч на 27 квітня 1918 року німці роззброїли й розпустили синьожупанників – за два дні до того, як гетьманом проголосили Павла Скоропадського. Шість тисяч синіх жупанів виявилися непотрібними тим, хто їх пошив.

У травні 1918-го він повернувся до Борзни. Місто вже другий місяць було під німецькими військами. Тут він і дочекався осені, коли Директорія підняла повстання проти гетьмана – воно почалося 15 листопада, а 14 грудня Скоропадський зрікся влади. Борзнянський слід у цьому повстанні короткий: Тинченко в «Офіцерському корпусі Армії УНР» зазначає, що Шура-Бура брав у ньому активну участь.

У грудні він виїхав до Києва і вступив до 1-го Синьожупанного полку військ Директорії. Далі – три роки безперервної війни. Командир кулеметної сотні 1-го, згодом 7-го Синього полку 3-ї Залізної дивізії. З липня 1919-го – командир Синьої батареї тієї ж дивізії. Учасник Першого зимового походу, командир 5-ї кулеметної сотні 3-го кінного полку. 1920 рік – 3-тя гарматна бригада.

Восени 1920-го армія УНР перейшла Збруч і склала зброю полякам. Двадцять шість тисяч старшин і козаків опинилися в таборах для інтернованих.

Читати далі