Наукова еліта Чернігівщини: Мельникова Ірина
Мена тих років була тихим повітовим містечком на Чернігівщині. Звідси, з провінції, дорога до великої науки була довга й непроста – та Ірина її пройшла. Здібну дівчину потягло до книжок і знань, і після школи вона поїхала здобувати освіту до столиці.
1940 року вона закінчила Київський університет. А наступного року почалася війна. Молоду випускницю, як і тисячі інших, евакуювали далеко на схід – до Казахстану. Там, у Чимкенті, вона не покинула фаху: викладала історію в учительському інституті, водночас навчаючись в аспірантурі. Наука стала для неї опорою навіть у роки хаосу.
Після війни визначилося її головне поле. Мельникова стала богемісткою – дослідницею історії Чехії та Словаччини, а ширше – міжнародних відносин у Центральній Європі. Це був складний, делікатний напрям: треба було знати мови, працювати з чужими архівами, розуміти тонку політичну тканину сусідніх народів.
1957 року вона повернулася до Києва – в Інститут історії Академії наук, який став її домівкою на десятиліття. А 1965-го Мельникова очолила відділ історії міжнародних відносин і керувала ним двадцять три роки, до 1988-го. Під її орудою виросло ціле покоління українських істориків-міжнародників.
1973 року її обрали членкинею-кореспонденткою Академії наук – рідкісне визнання для жінки в тодішній науці. За плечима були десятки праць, докторська дисертація, авторитет, з яким рахувалися і вдома, і за кордоном.
Ірина Мельникова прожила довге життя – девʼяносто два роки. Незалежна Україна відзначила її працю: 2002 року вона стала заслуженою діячкою науки і техніки, а 2008-го, уже девʼяностолітньою, отримала орден князя Ярослава Мудрого.
Померла вона 3 листопада 2010 року в Києві. Дівчина з тихої Мени, яка все життя вивчала чужі країни, лишилася в українській історіографії своєю – однією з тих, хто будував науку про Європу тут, удома.
Коментарі
Дописати коментар