Постаті: Василь Кирей

2 листопада 1708 року Батурин перестав існувати. Військо Меншикова випалило гетьманську столицю дощенту, і на місці мурованих палаців лишилося згарище. Минуло сто сімдесят один рік – і в цьому ж місті, у родині, що вже давно жила пам’яттю про втрачену державу, 1 січня 1879 року народився хлопчик, якому судилося командувати артилерією найбільших армій свого часу. А наприкінці життя – спрямувати її на захист української державності, що народжувалася вдруге.

Про дитинство Василя Кирея в Батурині відомо небагато. Місто на Сеймі на той час було тихим заштатним містечком Конотопського повіту Чернігівської губернії – від колишньої гетьманської величі лишалися хіба руїни палацу Розумовського та переказ про трагедію 1708-го. Та навіть тихе провінційне містечко знало, ким воно було колись, і ця пам’ять формувала людей.

Родина Киреїв дала армії двох гарматних офіцерів. Іван Тадейович (1876 року народження), імовірно, старший брат Василя, теж обрав артилерію, пройшов Першу світову й закінчив життя в еміграції у Франції. Для дрібного провінційного середовища вибір кар’єри в елітному роді військ був неабияким – артилерія вимагала математики й доброї інженерної освіти.

Освіту Василь здобував далеко від дому. Спершу Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус, потім – Костянтинівське артилерійське училище, яке завершив 1901 року. Далі були дві найпрестижніші військові школи імперії: Михайлівська артилерійська академія та Миколаївська військова академія Генерального штабу в Санкт-Петербурзі, яку він закінчив 1914 року – саме напередодні великої війни.

Читати далі