Загиблі герої Чернігівщини: Васюк Олег. Мазай Михайло. Гладченко Олександр

Васюк Олег Олександрович народився 8 серпня 1975 року в Острі Козелецького району. Закінчив Остерську загальноосвітню школу № 1. 

Батьки живуть в Острі Чернігівської області. З дружиною Оленою познайомилися через однокласницю Олени Світлану, яка потім стала свідком на весіллі і кумою – хресною Олексія. Служив у військовій частині при воєнній прокуратурі тодішнього Суворовського училища – теперішнього Військового ліцею ім. Богуна. Демобілізувався у червні, у жовтні одружилися.

Працював в Острі на базі відпочинку у курортному містечку. Дискотеку в Будинку культури крутив. Після служби влаштувався слюсарем на хлібзавод. Потім на пару з батьком вдвох працювали більше шести років на власному КамАЗі дальнобійниками. Перевозили продукти, у тому числі – на Донбас. Далі водієм на будівельній фірмі Стронг-центр, возив керівника. Будували в основному на Оболоні. З 2008 року пішов у таксі і працював сам. Любив бути незалежним, не любив, коли надто «завантажують». Був дуже задоволений роботою самостійною.

Прийшла повістка Альоші, старшому, йому ще не виповнилося 18 років. Олег взяв цю повістку і поїхав у військкомат. Повернувся, сказав, що записався у добровольці. 13 травня, якраз після довгих травневих свят, уже з речами пішов до війська до Навчального центру Десна.

Після прибуття у середині червня с. Оріхове у Старобільському районі Луганської області, Олег з його відділенням кілька тижнів супроводжував конвої з Харківщини (Ізюм) на передову. Далі Батя з 20их чисел липня стояв на великому опорному пункті біля с. Весела Гора. Від Веселої Гори до передмість Луганська – 4 км. Проводив спостереження, забезпечував охорону і оборону. Родина з інтернету і телебачення дізналася, що Олег не на полігоні, а на Луганщині. Звідти кожен другий день дзвонив дружині і матері. Тяжко переживав першу втрату у батальйоні - загибель 22 липня Саші Шишка, бідкався, що гинуть молоді. Це при тому, що сам Олег сильний характером. 10 вересня 2014 після обстрілу Дмитрівки відбув у відпустку на 10 днів. Назад поверталися з бойовим побратимом Віталіком Полонським на легковій машині для армії. Олег набрав від поранених і родичів військових форм для бійців там. Дід Олега був під час Другої Світової/Великої Вітчизняної війни у радянських партизанах. Не вважав участь у війні героїзмом. Любив готувати, відпочивати на природі.

Молодший сержант 12-го батальйону територіальної оборони "Київ".

Загинув Олег 30 листопада 2014 року біля села Дмитрівка Луганської області. Похований 3 грудня 2014 року в Києві.

Володимир Кухар: "Мені довелося їхати і розмовляти з Олегом буквально за день до його трагічної загибелі у тій самій нещасливій машині. У ній же загинув ще один справжній воїн - Віталік Полонський, якому кілька днів тому мав би виповнитися 31 рік. Хлопці загинули за одну добу до виходу батальйону на довгоочікувану першу за півроку ротацію. Батя користувався серед бійців незаперечним авторитетом. Любив жартувати, кепкувати з колег. Інколи влаштовував розіграші. Як справжній солдат мав при собі мінімум речей - лише найнеобхідніше. І не любив фотографуватися (шкода, що зараз воєнних фоток не можемо знайти). Хай як це часто звучить відносно воїнів АТО, але у його випадку це безумовно вірно - відзначався загостреним відчуттям справедливості. Любив незалежність, волю. Дружина виховує двох хороших синів, кожен з яких по-своєму подібний на тата."

Згідно розпорядження Остерської міської ради № 18 від 19 лютого 2016 р. вулиця Пролетарська в м. Остер Козелецького району перейменована на честь Олега Васюка.

Солдат Михайло Мазай народився 8 серпня 1986 році у селі Шибиринівка, що у Чернігівському районі.

Закінчив місцеву загальноосвітню школу. Отримав кваліфікацію бакалавра з механізації сільського господарства у Ніжинському агротехнічному інституті. Після навчання повернувся до рідного села, займався сільським господарством.

Після повномасштабної війни долучився до лав Збройних сил України. Був на посаді командира бойової машини окремої механізованої бригади.

Від 17 жовтня 2023 року вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Встановити особу воїна вдалося за ДНК-експертизою. Поховали Михайла в селі Шибиринівка.

Солдат Олександр Гладченко народився 30 липня 1988 року в селі Васьківці Прилуцького району. З 1994 по 2002 роки навчався у місцевій школі. Згодом продовжив навчання в Сокиринській середній школі, а після неї — у Сокиринському аграрному ліцеї. Навчався на тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.

Після навчання працював трактористом у колгоспі "Жовтень", що у селі Васьківці. У березні 2023 року долучився до лав Збройних сил України, служив навідником штурмового відділення.

Загинув 13 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Вважався зниклим безвісти, встановили особу бійця за результатами ДНК-експертизи.

Поховали Олександра на кладовищі в селі Васьківці.