Скорботні жнива війни: Дусь Олександр. Покормяхо Олександр. Авраменко Віталій

Олександр Дусь народився 20 листопада 1990 року в місті Бобровиця. Освіту здобував у середній загальноосвітній школі I-III ступенів №1. У 2003 році вступив до ВСП «Бобровицький фаховий коледж імені О.Майнової НУБіП України». Навчався за спеціальністю «Агрономія». У 2006 закінчив коледж та почав працювати в народному господарстві. Працював на посадах охоронника на елеваторі «Хлібна база № 83» ДПЗКУ, у ТОВ «ЗЕМЛЯ І ВОЛЯ». Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України за покликом серця 21 червня 2022 року долучився до Сил Оборони. Командування частини відмітило у Олександра Миколайовича наявність лідерських якостей, вміння знаходити правильні рішення у складних ситуаціях, уміле керування особовим складом та неабиякі організаторські здібності. У складі бригади брав безпосередню учать у бойових діях по захисту Батьківщини в районах на півдні України, взимку та навесні 2023 року на Донеччині, а в січні 2024 року виконував завдання на Куп'янському напрямку. У березні 2024 року в складі бригади тримав оборону на Лиманському напрямку. Під час проходження служби неодноразово був відзначений грамотами, подяками за старанність, професіоналізм, сумлінне виконання бойових завдань.

На жаль, 19 серпня 2024 року Олександр Дусь помер. Поховали воїна на кладовищі у місті Бобровиця.

Олександр Покормяхо народився 30 жовтня 1992 року в селі Солонівка (Городнянська громада) в багатодітній родині. Окрім нього, виховувалось ще три брати і сестра. На даний момент двоє синів служать в лавах ЗСУ.

Після закінчення школи Олександр пішов на строкову службу в Військово-Морські сили Збройних сил України, де в 2017 році здобув звання старший матрос. Після закінчення військової служби працював на Київщині на та птахофабриці, потім – в охоронних структурах.

П’ять років тому старший брат Олександра загинув в результаті нещасного випадку. Після цього молодий чоловік прийняв для себе рішення підписати контракт зі Збройними силами України. Отримав звання старшого солдата. За період служби отримав контузію під час бойових дій на Донецькому напрямку.

З початком повномасштабного вторгнення Олександр захищав країну разом зі своїми побратимами в боях з окупантами на Луганщині, Донеччині, Херсонщині, Запоріжжі. Разом зі своїми побратимами звільняв такі міста та селища як Троїцьке, Луганське, Клинове, Курдюмівка, Оріхово, Василівка, Парасковіївка, Васюківка. Також приймав участь в Ізюмському контрнаступі. Останнім часом воював на Краматорському напрямку.

«Всі, хто знав Олександра пам'ятають про те, який він був відважний, рішучий, відданий і безстрашний, людиною з неймовірною силою духу, з великим та добрим серцем і з прекрасною душею, беручи відповідальність за своє життя, Він мріяв про вільну Україну під мирним небом, за це віддав найцінніше - своє життя. Він побачить перемогу але вже ангелом на небі. Ним пишається всі рідні, родичі, друзі та побратими»,- зазначає мати військового в петиції.

Загинув Олександр Покормяхо 24 серпня 2024 року.

Авраменко Віталій Юрійович народився 27 серпня 1988 року в Ніжині. Навчався у ЗОШ № 9. Після її закінчення вступив до Ніжинського фахового коледжу культури і мистецтва імені Марії Заньковецької, грав на ударних інструментах та ксилафоні.

Ударні інструменти були його стихією. Був учасником музикальних гуртів «Погляд v небо» та «Дейзіс». Під час навчання мав численні відзнаки, дипломи та подяки за активну участь у культурному житті міста, у міських, обласних та всеукраїнських конкурсах. Має подяку за участь у 2-му Всеукраїнському відкритому конкурсі молодих виконавців (ансамблів) на духових та ударних інструментах. Також брав участь у Всеукраїнському відкритому конкурсі молодих виконавців. Має диплом І ступеня за кращий проведений концерт.
Був не тільки гарним музикантом, а й вправним футболістом. Відзначений грамотами за високі спортивні змагання у міській спартакіаді.
Любив досліджувати динозаврів, з дитячих років захоплювався військовою зброєю і технікою.
За контрактом проходив службу у військовому оркестрі Чернігівського центру Держспецтрансслужби Міністерства транспорту та зв’язку України.
За час служби отримав подяку Міністерства оборони України за активну участь у підготовці та проведенні параду військ з нагоди 25-ї річниці незалежності України, грамоту від Міністерства транспорту та зв’язку України за сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, проявлені ініціативу та старанність, високий професіоналізм і майстерність.
Нагороджений медаллю «За сумлінну службу» ІІ ступеня від Міністерства транспорту та зв’язку України.
Працював будівельником.
З перших днів повномасштабного вторгнення рф став на захист рідного міста. Потім добровольцем пішов служити у 24-ту окрему механізовану бригаду імені короля Данила. Старший солдат.
Брав участь у боях за Соледар, Парасковієвку, Давидів Брід.
Віталій мав повагу серед побратимів, завжди йшов на допомогу своїм товаришам, вміло надав першу долікарську допомогу.
Помер 13 липня 2023 року під час несення військової служби.
Без люблячого сина залишилися мама і тато, без турботливого брата – Євгеній та Владислав, які захищають територіальну цілісність України.
Поховали захисника Алеї Слави у Ніжині.