Вбиті росією: Вакуленко В'ячеслав. Кримець Володимир. Чертиков Анатолій

39-річний В’ячеслав Вакуленко загинув 28 лютого 2022 року в селі Ольшана Ічнянської громади, що на Чернігівщині. Точні обставини смерті невідомі.

В’ячеслав був родом із Прилук. За рік до повномасштабної війни переїхав в Ольшану, що за 15 кілометрів, де був будинок бабусі і дідуся. Війну чоловік зустрів там. Жив сам.

28 лютого в село заїхали російські військові. Того дня вони розстріляли дві цивільні автівки – загинуло четверо людей. Обстрілювали будинки.

«Мій син був ветераном АТО, мав дві контузії. Я не знаю, що там сталося. Мені подзвонили наступного дня його товариші. Вони звернули увагу, що в його хаті світло світиться. Зайшли, а він – мертвий… Кажуть, його підстрелили на вулиці. Він ще метрів 200 пройшов, стукав до людей, просив допомоги, але ніхто не відчинив. Всі боялися тоді, бо колона в селі стояла, і по людях, і по хатах лупили… Вдома він намагався себе перев’язати, але не вийшло», – розповів батько Микола.

В’ячеслава Вакуленка поховали на цвинтарі в селі Ольшана 4 березня. Через постійний транзит ворожих колон зробити це раніше не вдавалося. Похованням займалися родичі та голова села.

В’ячеслав народився в Прилуках. Після школи навчався в училищі в селищі Ладан на будівельника-тесляра. Потім працював за фахом у бригадах у різних містах.

У 2014-му його мобілізували. Служив на Луганщині: місто Щастя, село Дмитрівка.

«Він на КРАЗі пальне возив, – розповів батько. – Потрапляв під обстріли, так отримав контузії. Якось авто зламалося в Дмитрівці. Приїхав його двоюрідний брат, який теж там служив. Полагодив, каже, поїхали з нами. А через дві години, як вони поїхали, ту Дмитрівку перемолотили, нічого не залишилося. Тоді він вижив, а зараз…»

Повернувшись з АТО, В’ячеслав працював у Прилуках водієм автобуса. А потім влаштувався водієм на місцеве сільгосппідприємство. У вільний час обожнював ходити на риболовлю.

Власної родини створити не встиг. У нього залишилися батьки та брат.

40-річний Володимир Кримець загинув від вибуху міни 7 березня 2022 року. Це сталося між селами Дорогинка та Бакаївка, що у Прилуцькому районі на Чернігівщині.

Коли почалася повномасштабна війна, Кримці разом із родичем та другом Анатолієм Чертиковим та його родиною переїхали з Ніжина в Бакаївку. Там у них була дача. Спочатку в селі було спокійно, а за два дні почали їздити ворожі колони.

У сім’ї Чертикових захворіла трирічна дитина. Потрібні були ліки, продукти. Щоб придбати їх, Володимир Кримець та Анатолій Чертиков поїхали в Ніжин. Поки вони там були, дорогу між селами замінували, імовірно, очікуючи проходу ворожих колон. Та чоловіки про це не знали. Повертаючись у Бакаївку, вони підірвалися на міні, не доїхавши до села 2 кілометри.

«Наша хата крайня, стоїть на в’їзді в село, і з саду видно ту дорогу. Ми бачили, як наш автомобіль виїхав з-за повороту, потім були постріли й після цього стався вибух. А потім одразу нам подзвонили з Дорогинки, люди сказали, що наші хлопці на міні підірвалися. Це було щось страшне… Ми зателефонували в поліцію, «швидку», але там сказали, що ніхто не приїде і не допоможе. Нам самим довелося забирати тіла. Це зробили наші родичі-чоловіки, які жили в селі», – розповіла дружина Тетяна.

Володимир народився в Броварах, що в Київській області. Здобув освіту агронома в Сумському національному аграрному університеті. У 2007-му одружився і переїхав у Ніжин. У подружжя народилося двоє дітей.

Все життя Володимир працював за фахом на різних підприємствах Ніжинського району. Останнє місце роботи – Ніжинський консервний завод.

«Мого чоловіка знали дуже багато людей в районі, він був фахівцем своєї справи. Як кажуть, закоханий в професію. Постійно розвивався, їздив на професійні форуми, зустрічі. І нашого сина привчив любити землю, рослини. Син мріє бути агрономом, як батько. Риболовля для чоловіка була віддушиною. Знаєте, Володя був душею компанії. Нам його не вистачає як рідної людини. А багатьом людям його не вистачає як фахівця», – поділилася Тетяна.

У Володимира Кримця залишилися дружина, донька, син, батьки і сестра.

33-річний Анатолій Чертиков загинув 7 березня 2022 року між селами Бакаївка і Дорогинка, що в Прилуцькому районі на Чернігівщині. Він їхав разом із товаришем та родичем Володимиром Кримцем. Авто підірвалося на міні. Обоє чоловіків загинули.

«24 лютого ми чотирма родинами поїхали з Ніжина в Бакаївку, там жила наша бабуся. Ми думали, що в селі буде безпечніше перечекати бойові дії. Але з 26 лютого через село почали ходити ворожі колони. В цей час наш трирічний син дуже захворів, потрібні були ліки. Та й продуктів особливо не було. Тому Анатолій з Володимиром вирішили з’їздити додому в Ніжин, придбати необхідне. Ми хвилюватися, а вони навіть не допускали думки, що щось може трапитися… Їх не було пару годин. За цей час дорогу замінували, але ані ми, ані чоловіки про це не знали. Вони їхали швидко, щоб не натрапити на ворожу колону. І отак наїхали на міну», – пригадала дружина Юлія.

Анатолій народився у Ніжині. Згодом родина переїхала в Миколаївську область, там і минуло дитинство. Після школи хлопець навчався у будівельному коледжі в Миколаєві, а потім вступив до Київського національного університету будівництва та архітектури, де отримав освіту за спеціальністю «Інформаційні технології і проєктування».

Після навчання служив строкову, а згодом приїхав до Ніжина, де на той час уже жили його батьки.

Працював у магазині електроніки «Ельдорадо». За п’ять років з продавця піднявся до посади заступника керівника магазину. Потім одружився, в родині народився син. У грудні 2018-го Анатолію запропонували посаду директора в магазині.

«Мій чоловік був дуже цілеспрямованим. Він завжди знав, чого хоче і як цього досягти. Перед війною відкрив ще один магазин, тому керував фактично двома. Але знаєте, найбільшою мрією мого коханого був син. І ця мрія здійснилася», – поділилася Юлія.

В Анатолія Чертикова залишилися дружина, син, батьки і сестра.