Загиблі герої Чернігівщини: Прокопчук Костянтин. Мороз Ігор. Осадчий Володимир

Старший сержант Костянтин Прокопчук народився 16 серпня 1991 року в селі Нестерівка, що у РФ.

Освіту отримав у середній школі №2 в Бобровиці. Строкову військову службу проходив на посаді командира відділення приймального радіовузла.

У 2013 році уклав контракт та долучився до ЗС України. У 2014 році брав участь в АТО, був на посаді головного сержанта взводу. Обороняв Дебальцеве, Часів ЯР, Артемівськ, Логвінове.

Після закінчення контракту повернувся до цивільного життя. Працював на різних посадах на підприємствах логістики Київської області, оператором на ТОВ "Нова Пошта", планував знову повернутися до військової служби. Останнім часом проживав у Києві.

У лютому 2022 року знову долучився до ЗСУ, був у складі окремої механізованої бригади на посаді стрільця-снайпера, головного сержанта взводу. Брав участь у боях за Київ, Павлівку, Вугледар. Був відзначений орденом "За мужність".

Загинув Костянтин 3 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися та поховали бійця у Бобровиці.

23-річний військовий льотчик Ігор Мороз загинув 8 березня 2022 року у бою з окупантами за Київ. Під час виконання бойового завдання з ураження живої сили і техніки ворога вертоліт Ігоря був збитий. Увесь екіпаж загинув.

Ігор народився у Харкові. Його дід і батько були військовими пілотами, тому питання майбутнього фаху хлопець вирішив швидко. У 2020 році закінчив Харківський національний університет імені Івана Кожедуба. У вільний час любив займатися спортом, читати, вивчати іноземні мови. Цікавився фотозйомкою. Але головним його захоплення була авіація.

Після випуску молодий офіцер потрапив на службу до 11-ї окремої бригади армійської авіації. Був льотчиком-штурманом вертольота.

З перших днів повномасштабної війни Ігор захищав українське небо над столицею від окупантів. Він успішно та мужньо нищив ворога, але до перемоги офіцеру не судилося дожити.

«Він зустрів війну на авіабазі Васильків. Під бомбардуванням перелетів на безпечний майданчик у Києві. Після цього майже кожного дня здійснював 2-3 бойові вильоти в райони Ірпеню, Гостомеля, Житомирської траси. Встигали тоді тільки перезаряджатися і знову летіли знищувати ворога. 8 березня Ігор полетів у небо назавжди. За пару днів до загибелі я сказав йому, що не хочу помирати і мені дуже страшно. Він відповів: «Мені теж страшно. Але це наш обов'язок». Ігор був сміливішим за всіх, хто був там, я бачив по очах... У день загибелі його дівчина написала, щоб він не геройствував і пам'ятав про родичів. На що Ігор відповів: «Я буду боротися за Україну до останнього, все інше неважливо». Він – приклад справжнього чоловіка, друга, громадянина і офіцера», – розповів найкращий друг і побратим полеглого воїна Павло.

До загибелі офіцера подали на нагородження орденом Данила Галицького, але указ був підписаний вже після його смерті. Посмертно Ігорю Морозу також присвоєно звання капітана та нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Поховали Героя на батьківщині батька – у місті Остер Чернігівської області.

В Ігоря залишилися батьки, сестра і двоє братів.

Володимир Осадчий народився 28 жовтня 1975 року у Прилуках. Навчався в школі №7, після закінчення школи вступив до Ладанського СПТУ, там опанував професію "токар".

Проходив строкову військову службу, далі уклав контракт та продовжив службу у рідному місті. Після закінчення контракту працював у Києві. У 2021 році вирішив повернутися до війська, служив на посаді командира відділення гранатометного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону.

Після початку повномасштабної війни боронив Україну, за цей час тричі отримував поранення на Донеччині.

5 серпня 2022 року Президент України нагородив Володимира Осадчого відзнакою "За оборону України". Також військовий мав відзнаку "Веран війни". 10 липня 2024 року його нагородили медаллю "За хоробрість в бою". Також був нагороджений медаллю "Золотий хрест".