Письменники Чернігівщини: Ганна Барвінок

Ганна Барвінок (справжнє імʼя — Олександра Михайлівна Білозерська-Куліш, 1828–1911) — одна з перших українських жінок-прозаїків, авторка понад тридцяти оповідань про жіночу долю, дружина Пантелеймона Куліша, сестра Василя Білозерського з Кирило-Мефодіївського братства. Народилася в Борзні, прожила більшу частину життя й померла на хуторі Мотронівка — зараз це село Оленівка Борзнянської громади.

Батько Олександри — Михайло Васильович Білозерський — був повітовим предводителем дворянства Борзнянщини (очільником шляхти повіту, який представляв її інтереси перед владою), людиною освіченою, з репутацією «вольтер’янця» і «масона». Мати, Параска Григорівна Костенецька, походила з козацького роду. Саме на її честь родовий хутір отримав назву Мотронівка (Мотрона — друге ім’я матері). Родина довго мешкала в Борзні, але після чергової великої пожежі в місті перебралася за десять кілометрів на хутір. Так борзнянські пожежі визначили, що дочка предводителя ростиме не в повітовому центрі, а серед чернігівських гаїв.

У чотирнадцять років її віддали до приватного пансіону Козаковських на Сумщині, потім — у Конотопі. А далі життя зламало звичний сценарій: 1843 року до її старшого брата Василя приїхав гостювати двадцятичотирирічний Пантелеймон Куліш — початківець, упертий, уже одержимий ідеєю української літератури. Олександрі було пʼятнадцять. Вони побралися через чотири роки — 24 січня 1847 року у Мотронівці. Старшим боярином на весіллі був Тарас Шевченко — друг Василя Білозерського. Про це знаємо передусім з її власних мемуарів, але це єдине свідчення, яке прижилося в біографіях і яке ніхто серйозно не спростовував.

Медовий місяць молодята провели у Варшаві. Звідти Куліша забрали до Петропавлівської фортеці — за справою Кирило-Мефодіївського братства разом із Шевченком і Костомаровим. Для неї цей арешт мав не тільки політичний сенс. Від шоку вона втратила дитину. Дітей у подружжя більше не було — ніколи. Три наступні роки, поки чоловік відбував заслання у Тулі, молода жінка жила на свої літературні гонорари. Для української письменниці середини дев’ятнадцятого століття це був рідкісний випадок — жити з пера.

Тоді ж, у Варшаві, вона написала перше оповідання — «Жидівський кріпак». А псевдонім, під яким її знатиме українська література, — «Ганна Барвінок» — придумав їй чоловік. Той самий чоловік, який протягом життя мав щонайменше пʼять задокументованих романів: Маня де Бальмен, Леся Милорадович, Марко Вовчок, Параска Глібова, Ганна фон Рентель. Роман з Марко Вовчок — найгучніший — розгорнувся приблизно в ті самі роки, коли Куліш листувався з Олександрою ніжно й надсилав їй вірші. Одного разу вона пішла до матері на Мотронівку. Потім повернулася. І залишалася з ним до кінця — пʼятдесят років.

Читати далі