Мистецька Чернігівщина: Андрій Рачинський

На високому березі Десни, у Новгороді-Сіверському, доживав віку чоловік, чию музику колись слухали затамувавши подих гетьманські хори. Тридцять останніх років він – сотник, бунчуковий товариш, голова судового департаменту. А до того був першим, хто навчив українські церкви співати по-новому.

Народився Андрій Рачинський далеко від Десни – 24 листопада 1724 року в містечку Великі Мости на Львівщині, у шляхетській родині герба Яструбець. Музику опановував у Львові. Там, при соборі святого Юра, три роки – з 1749-го по 1752-й – керував єпископською капелою.

Це була школа європейського штибу. Молодий регент чув італійську вокальну манеру, нові гармонії, плавні мелодії, яких церковний спів на сході ще не знав. І коли 1753 року його запросили до двору гетьмана Кирила Розумовського, він привіз цю манеру із собою.

У Глухові, гетьманській столиці, Рачинський десять років очолював капелу й оркестр Розумовського. Тут він зробив те, що пережило його на двісті років.

По-перше, заснував Глухівську нотну бібліотеку – зібрання, яке згодом стало знаменитою колекцією Розумовських і дотепер зберігається в Національній бібліотеці імені Вернадського в Києві.

По-друге, переписав саме звучання української церковної музики. Його духовні концерти писалися вже не в старій партесній традиції, а в новому стилі – мелодійному, гармонійному, ближчому до європейського класицизму. Сучасників вони вражали красою.

У тій глухівській капелі починав і юний Максим Березовський – майбутній славетний композитор брав участь у виконанні концертів Рачинського. Дослідники припускають, що саме Рачинський був першим учителем Березовського. Більше того, існує думка, що його концерт «Не отвержи мене во время старости» надихнув Березовського на однойменний твір – один з вершинних у всій українській духовній музиці. А наприкінці століття соло в одному з концертів Рачинського співав Артемій Ведель. Через старого капельмайстра пройшла, по суті, ціла школа української музики.

Читати далі