Загиблі герої Чернігівшини: Ніконов Руслан. Белименко Дмитро. Перов Денис

13 липня 2026 року у Городні на Чернігівщині попрощалися з 25-річним прикордонником Русланом Ніконовим. 

Руслан Романович Ніконов народився 30 грудня 2000 року. Навчався у Городнянській школі №2. Руслан з дитинства брав участь у спортивних змаганнях.

"Він займався футболом, за Городню завжди грав. Спортсмен. У школі завжди брав участь у змаганнях, концертах. Це наша запальничка, наш сміх, наша душа. Відірвали шматок серця", — каже однокласниця Марія.

Проходив службу в лавах Державної прикордонної служби України.

Він служив у 105-му прикордонному загоні імені князя Володимира Великого. Як розповів Суспільному заступник начальника відділу соціального супроводу Павло Авдієвський, Руслан служив за контрактом з кінця 2022 року, був оператором безпілотних повітряних суден. 12 липня 2026 року загинув на прикордонні Чернігівщини під час виконання бойового завдання.

На Чернігівщині 13 липня 2026 року попрощалися зі старшим лейтенантом поліції 22-річним Дмитром Белименком, який загинув 10 липня 2026 року внаслідок авіаудару російських військ по Запоріжжю.

Дмитро Белименко працював оперуповноваженим управління стратегічних розслідувань в Запорізькій області ДСР Національної поліції України.

За інформацією поліції Запорізької області, службу в лавах Нацполіції Дмитро розпочав у вересні 2020 року. А з січня 2026 року служив у запорізькому регіональному підрозділі ДСР.

"10 липня російські війська поцілили в цивільну інфраструктуру Запоріжжя керованою авіабомбою. Перебуваючи на службі та виконуючи свої безпосередні обов'язки, Дмитро опинився поряд з епіцентром вибуху. Отримані ним поранення виявилися несумісними з життям. Ворожа КАБ в одну мить обірвала великі плани на майбутнє, успішну кар'єру та ціле життя, яке тільки-но починалося", — пишуть колеги загиблого.

Поховали Дмитра Белименка у селі Красне Іванівської громади, куди через війну змушена була переїхати його мама. Родина — з Пологівської громади Запорізької області.

Перов Денис Євгенійович народився 30 жовтня 1996 року в селищі Ладан Прилуцького району Чернігівської області. Нелегка доля випала Денису в житті. Вихованням його та старшого брата Антона займалася бабуся. Жили скромно, але чесно.

Навчався у Ладанській гімназії. Класний керівник та однокласники Дениса говорять про нього, як про веселого, доброзичливого та компанійського учня, товариша та друга. Здобувши базову середню освіту, він вступив до Ладанської філії Прилуцького професійного ліцею, де здобув професію слюсаря механо-складальних робіт та електрозварника ручного зварювання. Отримавши професійну освіту, Денис пішов працювати на завод «Пожмашина». У 20 років добровільно вступив до лав Збройних Сил України, обравши шлях служіння своїй державі та відбував свою службу в одному з навчальних центрів селища Десна на посаді механіка-водія танка.

Денис був світлою, чуйною, відкритою та доброзичливою людиною. Люблячий син, брат, онук і племінник, він завжди був готовий прийти на допомогу тим, хто її потребував. Захоплювався малюванням, писав вірші, мав добре серце та світлу душу.

Із початком повномасштабної війни в 2022 році  Денис став на захист України, проявивши мужність, незламність, силу духу та безмежну відданість Батьківщині.

В березні 2026 року Денис Перов отримав поранення та тяжку контузію. Після відновного лікування та реабілітації Денис знову повернувся до військової  служби.

18 червня 2026 року побратими його бачили востаннє, коли Денис, як оператор дронів, виходив на бойові позиції в один із населених пунктів Покровського напрямку Донецької області.

25 червня 2026 року під час виконання бойового завдання Денис героїчно загинув, до останнього залишаючись вірним військовій присязі, українському народові та своїй державі. 28 червня 2026 року тіло загиблого Перова Дениса Євгенійовича було доставлено до Дніпровського військового госпіталю.

Він був людиною, чий життєвий шлях був міцно вкорінений у мудрості його бабусі. Ту науку гідності, любові та сміливості, яку вона заклала в нього змалку, він проніс через усе своє життя. І навіть ставши на захист України, він керувався саме цими незламними принципами.

У Героя залишилися рідні та близькі: тітка, брат, сестра, племінниця, а також маленька донечка Богдана, для якої він назавжди залишиться люблячим татом і справжнім Героєм.