Постаті: Петро Забіла

У борзнянському замку XVII століття стояв двір, який сучасники називали Зеленим. Належав він людині, котра пережила сімох гетьманів, очолювала артилерію всього Війська Запорозького й одного разу ледь не здобула гетьманську булаву. Звали його Петро Михайлович Забіла – уродженець Борзни, борзнянський сотник, генеральний обозний, предок поета Віктора Забіли. Сто дев’ять років життя в епоху, де середня тривалість не дотягувала до сорока.

Народився Петро близько 1580 року, ще за часів Речі Посполитої. Батько його, Михайло Забіла, служив адміністратором королівського двору – посада респектабельна, але без гучних маєтностей. Рід користувався гербом Ostoja, як і десятки інших дрібношляхетських родин руської землі. До тридцятилітньої війни Петро встиг записатися в реєстр Борзнянської сотні Ніжинського полку, і це визначило все наступне сторіччя.

Борзна тоді була не великою, але стратегічною. Сотенне містечко з замком, фортецею з валом і ровом, перехрестям шляхів між Києвом, Ніжином і Глуховом. Шляхетський хлопчик у козацькому реєстрі – не виняток, але натяк: майбутнє за козацькою старшиною, не за магнатами Корони.

Коли 1648 року спалахнула війна Богдана Хмельницького, Забіла вже мав сорок з гаком. Воював він у складі Ніжинського полку, і вже наступного року – 1649-го – його згадують як наказного полковника ніжинської сотні. Кар’єра, типова для шляхти, що зробила ставку правильно.

1654 рік. Переяславська рада. У Борзні – нова посада: сотник. Сім років підряд Петро тримав сотню, керував судом, збирав податки, водив козаків у походи. У замку міста – його родинне володіння, той самий Зелений двір. Назву подав Олександр Лазаревський у «Описании Старой Малороссии»: будинок із ґанком на високому місці, кілька господарських прибудов у замковому полі, ще одна садиба за містом.

Тоді ж Петро вперше їде до Москви – послом від наказного гетьмана Івана Золотаренка до царя Олексія Михайловича. Місія дипломатична, рутинна для часу, коли Військо Запорозьке вибудовує нову систему стосунків. Через два роки за свою службу отримує царську грамоту на п’ять сіл під Кролевцем: Обтове, Реутинці, Лушники, Клишки, Погорілівка. Це вже не борзнянська земля – Шосткинський бік, – але саме туди обозний згодом і переселиться. Поки що ж він залишається в Борзні.

Читати далі