Наукова еліта Чернігівщини: Костирко Петро

На Чернечій горі під Каневом стоїть білий будинок з високим ґанком. Щороку до нього підіймаються тисячі людей – бо за ним, вище схилом, могила Тараса Шевченка. Мало хто з відвідувачів знає, що креслення цього будинку робив чоловік, який народився за двісті кілометрів звідти, у селі Лави на Сосниччині.

Петро Федорович Костирко народився 14 лютого 1897 року. Лави – одне з сіл нинішньої Сосницької громади, за кілька верст від самої Сосниці. Велика українська енциклопедія подає, що хлопець зростав у родині гусара лейбгвардії й походив з козацького роду.

Початкову освіту він здобув у Сосницькому міському чотирикласному училищі. За даними тієї ж енциклопедії, саме там Костирко здружився з Олександром Довженком – на ґрунті спільного захоплення малюванням. Довженко був старший на три роки й закінчив те училище 1911-го, звідки поїхав до Глухівського учительського інституту. Костирко пробув у Сосниці ще трохи й 1913 року вирушив до Москви.

Двоє хлопців з одного повіту, обидва тягнулися до олівця. Один згодом зніме «Землю» і напише «Зачаровану Десну». Другий візьметься за лінійку і рейсшину.

У Москві Костирко п’ять років навчався в середньому політехнічному училищі й вийшов звідти техніком-будівельником. Фах прикладний, робітничий: рахувати навантаження, знати цеглу на дотик.

Архітектором він став пізніше й уже вдома. З 1921 по 1927 рік Костирко навчався в Київському архітектурному інституті, який 1924-го об’єднали з Київським художнім. Дипломний проєкт захистив 1930 року.

Його викладачами були Павло Альошин, Олександр Вербицький і Василь Кричевський – імена, що для української архітектури значать приблизно те саме, що Довженко для кіно. З Кричевським у Костирка склалося окремо: учень став співавтором учителя.

Тридцяті роки Костирко провів у київських проєктних організаціях транспорту. Робив те, що замовляли: типові житлові будинки, дитячі садки і ясла, залізничну поліклініку, водну станцію для залізничників. Проєктував у Криму, на Донбасі, у Киргизстані. Звичайна робота архітектора, якого ніхто не питає, чого йому хочеться.

Між 1930 і 1938 роками вони з Кричевським зробили разом три речі, які й досі стоять у Києві та Каневі.

Перша – теплоелектроцентраль, тепер відома як київська ТЕЦ-3. Місто, що стрімко росло, потребувало струму, і будівля електростанції була для тих років таким самим знаком часу, як пізніше – телевежа.

Друга – житловий будинок письменників «Роліт» на нинішній вулиці Богдана Хмельницького. Кооператив, у якому оселилася чи не вся тогочасна українська література. Костирко проєктував його разом з Кричевським на початку тридцятих.

Читати далі