Постаті: Віктор Забіла

Віктор Миколайович Забіла (1808, хутір Кукуріківщина, нині с. Забілівщина Борзнянської громади — листопад 1869, Борзна) — український поет-романтик, відставний корнет Київського драгунського полку, начальник Борзнянської поштової станції. Однокласник Миколи Гоголя в Ніжинській гімназії вищих наук. Друг Тараса Шевченка, який гостював у нього на хуторі січень 1847 року. Автор віршів, що стали народними піснями завдяки музиці Михайла Глінки. За життя надрукував лише три поезії в альманасі Євгена Гребінки «Ластівка» (1841). Повну збірку «Співи крізь сльози» видав 1906 року у Львові Іван Франко — через 37 років після смерті автора.

Народився Забіла 1808 року на хуторі Кукуріківщина — кілька десятків кілометрів від Борзни, в родині дрібного поміщика. Рід Забіл — старовинний, козацько-старшинський; його предок, сотник Іван Забіла, згадується в документах кінця XVII століття. До великих маєтків нащадки не доросли, але дрібний хутір із полями й лісом тримали міцно.

Початкову освіту здобув у Московській губернській гімназії, потім перейшов до Ніжинської гімназії вищих наук — тієї самої, що зараз носить імʼя Гоголя. Навчався там у 1822–1825 роках. На одній лавці з ним сидів Микола Гоголь — про це пізніше згадає Пантелеймон Куліш у своїх записах. Гімназія в Ніжині на той час була одним із найкращих закладів імперії: випускники йшли в чиновники, військові, літератори. Із Забілою закінчували Ніжин майбутні поети-романтики Євген Гребінка і Нестор Кукольник.

Курсу Забіла не закінчив. У 1825 році, коли йому було сімнадцять, вступив на військову службу — у Київський драгунський полк. 16 липня 1828 року отримав чин корнета — молодший офіцерський ранг у кавалерії. Прослужив девʼять років. Бойових походів на його долю не випало: полк стояв в Україні. У 1831 році на Різдво Забіла приїхав у відпустку додому, на Кукуріківщину. Саме тоді його життя змінилося назавжди.

На сусідньому хуторі жила родина Білозерських — дрібна борзнянська шляхта. Сімʼя не з найбагатших, але культурна: батько Михайло Білозерський був повітовим маршалком (предводителем дворянства). У Білозерських росли діти, серед них — донька Любов і молодші Олександра та Василь. Олександра пізніше стане письменницею Ганною Барвінок і дружиною Куліша. Василь — співзасновником Кирило-Мефодіївського братства й видавцем журналу «Основа».

23-річний драгун закохався в Любку Білозерську з першого ж побачення. Дівчині він теж сподобався. Сестра Люби, Ганна Барвінок, через роки описувала їх так: «Це була дуже гарна і щаслива пара. Молодому було 25. Він був парубок стрункий, великі карі очі, трохи кучерявий густий гарний чуб. Вдачі він був добродушної, сердечної, дуже веселої».

Заручилися. Весілля призначили на кінець 1834 року. Забіла подав у відставку, повернувся на Кукуріківщину, готувався до сімейного життя. І тут втрутився Любин батько. Молодий поміщик-корнет здавався йому невигідною партією: маєток дрібний, грошей мало, перспектив ще менше. Він знайшов багатшого сусіда — поміщика Боголюбцева, заможного удівця. Любку видали за нього силою.

З веселого, говіркого парубка Забіла після того перетворився на людину, яку вже не покине гіркота. Почав пити. Писати — багато і тільки про одне. Майже всю його поезію один із дослідників охарактеризував різко: «в історії літератури нема іншого такого письменника, який би всю літературну працю спрямовував на ілюстрацію особистого життя».

Читати далі