Постаті: Михайло Чалий

Коли 1882 року в Києві вийшла книжка «Жизнь и произведения Тараса Шевченка», ніхто ще не називав її класикою. А проте наступні півстоліття саме з неї дізнавалися, яким був Кобзар – де народився, кого любив, як умирав. Уклав той життєпис чоловік, що сам зʼявився на світ на кручах над Десною, у Новгороді-Сіверському. Звали його Михайло Чалий.

Він народився 24 вересня 1816 року в родині збіднілих новгород-сіверських міщан із козацьким корінням. Батька майже не памʼятав, зате памʼятав діда – столітнього старого, який вечорами розповідав малому про давню Україну, про Січ, про гетьманів. Ті розповіді лягли глибоко. Уже сивим Чалий напише про себе просту й тверду формулу: «стихійний органічний українець». Не за модою, не за програмою – за природою.

1828 року хлопця віддали до Новгород-Сіверської гімназії. Заклад був не з простих. Очолював його Ілля Тимковський – доктор двох університетів, Ґеттінгенського й Харківського, людина європейської вченості, що потрапила в провінційне поліське містечко і зробила з тамтешньої гімназії осередок знань. За тими самими партами сидів ще один новгород-сіверський підліток, з яким Чалий потоваришував на все життя, – Костянтин Ушинський, майбутній основоположник української та російської педагогіки.

Гімназію Чалий закінчив 1840 року і поїхав до Києва – на словесне відділення університету, казенним коштом. Там сталася зустріч, яка визначила все подальше. Першокурсником він купив тоненький «Кобзар» і не міг відірватися. Автора книжки він тоді ще не знав особисто. Але відчув: це своє, рідне, сказане голосом, якого доти не чув.

Здобувши освіту, Чалий пішов учителювати. Вісім років викладав словесність у Немирівській гімназії на Поділлі, потім, з 1852 року, перебрався до Другої київської гімназії – спершу вчителем, згодом інспектором. Був директором гімназії у Білій Церкві, очолював ліцей князя Безбородька в Ніжині, організовував у Києві недільні школи для простого люду. Ціле життя – коло парт, класів і учнів.

Читати далі