Загиблі герої Чернігівщини: Потебня Вадим. Булітко Сергій. Логвинчук Віктор

Потебня Вадим народився 20 липня 1990 року в Києві. Був єдиною дитиною в сім’ї.

«Хлопчик ріс спостережливим, кмітливим, сміливим, багато чим цікавився. З батьками любив ходити до лісу, а з татом – на рибалку. Дуже любив, коли батьки читали йому книжки. У дитинстві відвідував різноманітні гуртки та спортивну школу, де займався футболом», – розповіла двоюрідна сестра Тетяна.

Навчався у столичній школі №93, після – у Київському професійному ліцеї, де здобув професії штукатура, плиточника, маляра. Півтора року працював плиточником на авіаційному заводі ім. Антонова. З 2008 по 2009 роки проходив строкову службу в 169-му навчальному центрі імені Ярослава Мудрого в селі Десна на Чернігівщині. Після демобілізації вступив до Національного транспортного університету. З 2009 по 2013 роки працював помічником друкаря в ПК «Зоря» та в типографії «Huss». У 2014-му – аніматором в Азербайджані та Єгипті.

У листопаді 2015 року Вадим приєднався до полку «Азов». Брав участь у боях на території Донецької та Луганської областей. Нагороджений медалями «За участь в АТО» і «За військову службу Україні».

«Він був надійний, вірний, старанний і, на мій погляд, трохи ідеаліст. А ще небагатослівний. Ми з ним багато років прожили разом. Вадим любив порядок і вмів його підтримувати у своїй частині кімнати. Він постійно намагався себе покращити – і розумово, і фізично. Ми часто обмінювалися книжками. Він любив подорожувати – під час відпустки обов’язково кудись їхав», – розповів побратим на псевдо Обіто.

Граф любив грати в більярд із друзями. А ще він обожнював спорт, зокрема біг. Міг запросто 30 разів підтягнутися. Був прикладом для молодших за віком побратимів.

«Через свою економічну грамотність для сторонніх міг здаватися скупим, бо купував найдешевші спортивні добавки, розводив їх у пляшці з молоком замість шейкера. Не хотів приймати шейкер у подарунок, вважаючи його непотрібною річчю. Мав авто, яке купив у Кореї й здав в оренду для таксі. Ми всі не розуміли, казали, що з машиною йому було б комфортніше жити. Але Граф був іншим», – зазначив Обіто.

Під час боїв у Маріуполі Граф дуже хотів підбити російський танк.

«Він схопив реактивний гранатомет «MATADOR» і зробив великий гак, щоб вийти на ворога з тилу. Вистрілив майже впритул і повернувся до своєї групи. Увесь цей час Графа викликали по рації, щоб перевірити стан, але іноді чули тільки його важке дихання. Лише коли повернувся, доповів про знищення цілі», – розповів Обіто.

У Маріуполі «азовець» був двічі поранений, зокрема в голову. Граф кілька днів відлежав у лікарів і повернувся назад до своєї групи.

«Я якраз зустрів його після повернення – це було за кілька днів до його загибелі. Перекинулися короткою розмовою. Не пам’ятаю, що саме він сказав мені, а я йому – що чув від хлопців про його вчинки, про те, що він знову в строю після такого поранення, і що він крутий», – пригадав Обіто.

Оборонця Маріуполя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а посмертно – орденом «За мужність» ІІ ступеня.

Поховали воїна 6 березня 2023 року на кладовищі в місті Остер Чернігівської області.

З рідних у Вадима залишилися мати і двоюрідна сестра.

Солдат Сергій Булітко народився 6 серпня 1975 року в Семенівці, що в Новгород-Сіверському районі. У 1992 році закінчив Семенівську ЗОШ №1. Навчався в Щорському СПТУ №7. У 1993–1995 роках проходив строкову військову службу. З 1995 по 1997 роки проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонні службі України.

До мобілізації працював у КП "Семенівське". Після повномасштабного вторгнення долучився до лав Збройних сил України, був стрільцем стрілецької роти.

Загинув Сергій 11 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Поховали його 20 липня 2024 року в Семенівці.

Сержант Віктор Логвинчук народився 30 травня 1971 року в селі Серединка Чернігівської області.

Після повномасштабного вторгнення долучився до лав Збройних сил України, був командиром гранатомета протитанкового взводу механізованого батальйону. Віктор загинув 5 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Луганщині. Поховали його 20 липня 2024 року в селі Серединка.