Загиблі герої Чернігівщини: Потебня Вадим. Булітко Сергій. Логвинчук Віктор

В окупованому Маріуполі отримав поранення ноги, а наступного дня помер на операційному столі. Це сталося 11 квітня 2022 року, і тільки 6 березня в місті Остер родині вдалося попрощатися з Вадимом Потебнею. Тіло загиблого потрапило під обмін, зробили тест ДНК, який показав збіг на 99% з генетичними зразками матері.

«Вони мені передзвонили, що ДНК зроблене, що вже все сходиться. Його привезли у Київ 27-28 липня, а 20 липня у нього день народження. З 1990 року у мене Вадимчик», — каже мама загиблого Валентина. Старшому солдату полку «Азов» з позивним «Граф» на момент смерті був 31 рік. «Він такий був патріот, він пішов воювати з 2015 року. Дуже любив історію України», — розповіла тітка загиблого Віра. Під час бойових зіткнень «Граф» отримав два поранення, з 9 квітня 2022 року родина втратила з ним зв'язок.

«Одне поранення було 31 березня. Він отримав поранення в голову, але не дуже значне. Він пролікувався неділю, пробув у госпіталі й потім вернувся до своїх побратимів, він ніяк їх не міг залишити. 7 травня нам повідомили, що він загинув коли стояв на позиціях. Він вийшов із під'їзду, щоб подивитися, що там довкола і до нього прилетіла міна», — сказала двоюрідна сестра загиблого Тетяна. Побратим Вадима з позивним «Обіто» розповідає, в першу чергу Вадим думав про своїх хлопців, адже був старшим солдатом.

«Він вийшов проконтролювати, щоб ніхто до них не підійшов під обстріл, і він так спіймав уламки. Він багато крові втратив, ще й рідкісна група крові у нього. Помер на операційному столі». Рідні й друзі говорять: «Граф» любив подорожі, спорт та історію України. Він нагороджений орденом «За мужність» посмертно.

«Простий був дядько, один із найстарших у нас взводі по віку. Любив подорожувати, багато читав. Він 30 разів підтягувався і три кілометри за менше ніж 13 хвилин бігав», — розповів побратим Вадима з позивним «Обіто».

Солдат Сергій Булітко народився 6 серпня 1975 року в Семенівці, що в Новгород-Сіверському районі. У 1992 році закінчив Семенівську ЗОШ №1. Навчався в Щорському СПТУ №7. У 1993–1995 роках проходив строкову військову службу. З 1995 по 1997 роки проходив військову службу за контрактом у Державній прикордонні службі України.

До мобілізації працював у КП "Семенівське". Після повномасштабного вторгнення долучився до лав Збройних сил України, був стрільцем стрілецької роти.

Загинув Сергій 11 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Поховали його 20 липня 2024 року в Семенівці.

Сержант Віктор Логвинчук народився 30 травня 1971 року в селі Серединка Чернігівської області.

Після повномасштабного вторгнення долучився до лав Збройних сил України, був командиром гранатомета протитанкового взводу механізованого батальйону. Віктор загинув 5 липня 2024 року під час виконання бойового завдання на Луганщині. Поховали його 20 липня 2024 року в селі Серединка.