Скорботні жнива війни: Маринець Володимир. Дербак Володимир. Дядюн Сергій

Маринець Володимир Михайлович народився 26.02.1989 р. у м. Ніжин, де він прожив до 3-х років. Потім його сім’я переїхала на постійне місце проживання у село Тамарівка Ріпкинського району Чернігівської області. Там він навчався у місцевій середній школі. Після її закінчення у 2003 р. вступив до Ніжинського агротехнічного інституту Національного аграрного університету, де отримав освіту молодшого спеціаліста за спеціальністю «технік-енергетик».

2007-2010 рр. проходив військову службу за контрактом у в/ч А1815 у 1-й окремій Сіверській танковій бригаді у м. Гончарівськ.

У жовтні 2010 р. у нього народилась донька Ксенія.

Із грудня 2010 р. до червня 2011 рр. працював електриком у ПрАТ «Облтеплкомуненерго».

У 2011 р. переїхав на постійне проживання до м. Донецьк. Там працював у СЛУ №2 ПрАТ «OTIS» електромеханіком по ліфтах. У 2014 р. після  вторгнення військ РФ у Донецьк переїхав назад до рідного Ніжина.

У 2015-2020 рр. обіймав посаду бригадира будівельників у ВАТ «ДИОРО» у м. Славутич Київської області і на Чорнобильській АЕС.

У березні 2021 р. переїхав на постійне проживання до Чернігова. Там він працював у ПрАТ «Центр безпеки «ГРАНД» електромонтажником пожежної сигналізації.

У травні 2022 р. вступив до лав ЗСУ. Проходив службу у 21-му окремому батальйоні спеціального призначення Окремої президентської бригади імені Б. Хмельницького.

За час служби брав участь в активних штурмових діях на Херсонському напрямку (осінь 2022 р.), у боях під Бахмутом і Часовим Яром Донецької області (грудень-червень 2023 р.), де у січні 2023 р. отримав поранення, а також  під Покровськом (м. Красногорівка) навесні-влітку 2024 р.

Помер 16.07.2024 року у населеному пункті Мирне Добропільського району Донецької області від серцевого нападу.

Володимир Дербак народився 8 серпня 1972 р. в селі Колочава Міжгірського району Закарпатської області. У 2000 році разом з родиною переїхали на постійне місце проживання в село Антонівка, Варвинська громада.

У 2000-2004 р. працював трактористом в КСП «1 Травня». Із 2011 по 2013 р. - у СТОВ «Цукровик». З 2013 по 2015 р. працював будівельником у ТОВ «Земля і Воля» у Бобровицькій громаді.

У вересні 2022 року мобілізований до лав Національної Гвардії України.

Помер нацгвардієць 21 липня 2024 року в своєму будинку в Антонівці. Поховали захисника на кладовищі у селі Антонівка. Із вшанувальним словом до присутніх звернувся керуючий справами виконавчого комітету Євгеній Шкуліпа, капітан Національної Гвардії України Олександр Кравченко та побратим померлого – штаб-сержант Василь Гуменюк.

Сергій Дядюн народився 22 жовтня 1959 року у селі Вишнівка, що на Чернігівщині. У 1980 році вступив до Ніжинського педагогічного інституту. Потім було столичне КПІ. Служив в Угорщині в розвід військах, що згодом стало в нагоді при боротьбі з рашистськими загарбниками.

Коли почалася революція гідності працював у Міністерстві молоді та спорту провідним спеціалістом, та не зміг залишитися осторонь і звільнившись з державної установи приєднався до мітенгувальників. До останнього дня був на майдані та приймав безпосередню участь.

На війну пішов 24 лютого 2022. Стояв в обороні Чернігова. Відбивав напад орків. За свідченнями свідків багажник його старенького жигуля був повен РПГ, що використовували для відсічі ворога під Черніговом. Має нагороди за звільнення Чернігова. Добровольцем служив в підрозділах ССО. Після звільнення Чернігова, потрапив на Херсонський напрямок. Удвох з побратимом побудували агентурну мережу на окупованих територіях, що з часом допомогло у звільненні Херсонщини.

Разом з побратимами на півдні викрили базу зберігання шахедів, по якій потім відпрацювали українські артилеристи.За цю операцію був нагороджений орденом з рук особисто голови РНБО. За спогадами рідних до останнього залишався скромним та справжнім розвідником.

Війна та майдан відзначилися на здоров'ї пана Сергія й тяжка хвороба виявилася сильнішою. У Сергія Дядюна у Ніжині залишилися дружина, донька, син, троє онуків.