Нематеріальна культурна спадщина Чернігівщини: «Обряд випікання весільного короваю в селищі Олишівка Чернігівської області»

«Обряд випікання весільного короваю в селищі Олишівка Чернігівської області» (Чернігівська обл., Чернігівський р-н, с. Олишівка).

На початку ХVI ст. за 40 км від Чернігова виникло нове селище, що об’єднало в собі 8 козацьких хуторів. Як згадував відомий український етнограф О. Шишацький-Ілліч у 1854 році старожили містечка повідомляли йому, що Олишівку засновано 395 років тому. Отже, при обрядових дійствах пісні є першоджерелом для вивчення культури та побуту селища, в образно-символічній формі визначали певні етапи життя людини та окремі періоди розвитку сім’ї. Так історично склався комплекс обряду випікання весільного короваю та вільце.

Носіями елемента НКС сьогодні є в основному літні жінки, що проживають на території селища Олишівка.

На території Олишівської громади діють два ансамблі: народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Пряля» та самобутній ансамбль «Глибока криниця», які достеменно дослідили та пропагують низку весільних обрядів, дані обряди записано на реальному весіллі мешканців.

Народний аматорський фольклорно-етнографічний ансамбль «Пряля» Олишівського Будинку культури за 50 років свого існування неодноразово відтворював і нині відтворює різні сімейні обряди, серед них і обряд випікання весільного короваю та вільце.

У процесі підготовки до сучасних весіль жінки-учасниці обох колективів активно пропагують обряди, намагаючись не порушити його самобутність.

Здавна українці надавали хлібу великого значення. Круглу гарну хлібину порівнювали з сонцем — величним світилом, що дарує нам тепло і світло. Коровай — обрядовий хліб, поширений серед багатьох слов'янських народів. Але для української обрядової традиції коровай як символ, має особливе значення, використовується у численних обрядових діях і, маючи глибокі традиції, вирізняється багатоманітністю варіантів. У давньоруській літературі нерідко зустрічаються згадки про цю ритуальну язичницьку страву, яка засуджувалась офіційними церковними колами. Однак висока престижність короваю як обрядового хліба сприяла стійкості цього елемента культури і навіть зміцненню його символічного статусу. Коровай – обов’язковий атрибут українського весілля, відсутність короваю означала неповноцінність обряду, а людина з бідності, сирітства, або інших причин позбавлена весільного короваю отримувала прізвисько «безкоровайний». А ще про людину, яка має особливе почуття власної гідності говорять: «Сидить, як коровай на весіллі». Коровай — не лише смачна здоба, а перш за все, символ єднання двох і народження нової сім’ї, символ благоденства й достатку; хлібне зерно, яким обсипали молодят, – символ родючості і продовження людського роду.

Здавна до випікання короваю ставилися дуже відповідально, це був цілий ритуал, адже коровай – це елемент, який об’єднує певну систему обрядових дій. Усі магічні дії мали сприяти щастю і доброму здоров’ю молодої пари. А традиція випікання весільного короваю сягає ще XVII століття. Крім великого короваю випікали і інший хліб: короваєць, весільні гуски, які теж виконували свої обрядові функції у весільному дійстві.

Можна навіть виділити такі аспекти обрядового хліба: коровай, як символ нареченого і нареченої та коровай, як символ добробуту . Весільний коровай має глибоку символічну завантаженість. Увесь обряд складається із різноманітних ритуалів і носить магічний характер. Магія простежується в тому, що в коровай запікаються деякі речі, якої він має бути форми, і хто бере участь в його виготовленні. Причому короваї на весілля пеклися тільки для першого шлюбу.

Його доручають випікати найкращим господиням і лише тим, у кого щасливо склалось подружнє життя. Вдовицям, розлученим чи бездітним навіть наближатись до короваю не можна. Жінка, яка береться до випікання короваю має бути взірцем для молодих – доброю, веселою, несварливою.

Щодо результатів роботи таких господинь були різні народні прикмети: якщо коровай вийде вдалим – високим, пишним, рівним, то майбутня сім'я житиме щасливо; якщо коровай під час випікання тріснув, то молодих чекає розлука або навіть розлучення; нерівний і погано піднявся коровай віщував труднощі в новій сім'ї. Тому коровайниці для отримання вдалого короваю застосовували весь свій досвід і старання, а також впливали на нього обрядовими піснями та приказками.

Коровайниць запрошували парну кількість, найчастіше четверо або шестеро, і лише зрідка двох. Коровайнички обов’язково несли з собою щось з продуктів на коровай: масло, яйця, цукор, мед, борошно.

Процес приготування має масу нюансів: необхідно було вмитися, вимити руки, надіти на голову хустку, натільний хрестик і прочитати молитву «Отче наш».

Для короваю обирались лише найкращі продукти. В давніх традиціях для короваю брали «Із трьох млинів мука, від трьох корів молока. Або із семи ланів пшениця, від семи курок яйця, із семи криниць водиця».

Розпочиналось таїнство з того, що в кімнату заносили велику подушку на неї навхрест насипали зерно і гроші (парні 2, 10, 50, 100 (потім тим зерном обсипали молодих, коли вони вирушали до шлюбу) тоді ставили нові дерев’яні ночви. При вчиненні, замішуванні і виробленні тіста навіть недобра думка не допускалась, яка могла зашкодити приготуванню короваю. «Благослови, Боже й Пречистая тоже, благословіть цьому дитяті коровай замісити» – так співають тричі, а тоді «головна коровайниця» промовляє так: «Прошу благословенства: насамперед Господа Бога, мамо рідна, тату рідний, брати і сестри, бабусі та дідусі, батько хресний мати хресна, тітки й дядьки, сусіди близькі і далекі, запорожці гарні хлопці благословіть цьому дитяті коровай замісити. Просила раз, прошу другий раз. Просила два рази прошу третій». Присутні кожен раз відповідають: «Хай Бог благословить».

В ночвах робили розчину, на подушці опарі було тепло і вона гарно підходила. Коли опара починала опадати, приступали до замісу тіста. Тісто місили дві, або чотири коровайниці, тобто в дві або чотири руки, коли стомлювалися, то мінялись. Підсипали борошно і додавали інші інгредієнти теж в дві руки. Важливо, що в тісто не додавали солі, місили лише долонями, щоб чоловік не бився кулаками. Примовляли: «Вимішуйте тісто гарненько, але не крутенько», щоб життя в молодої пари не було крутим. Позаяк тіста виходило чимало, той процес замішування був нешвидким. Замішаний коровай хрестили, на край ночовок клали свячену вербу, накривали тісто вишитим рушником та й співали. Коли запашне тісто підійшло, гарно виросло, приходила пора виробляти сам коровай. Відбирають тісто на хлібину рідні або хрещені батьки вишиваним рушником. Тоді коровайниці виробляють і кладуть в форму. На дно форми клали хрест з тіста, який посипали житом і парну кількість парних монет (перед тим добре вимитих), тіста віднімати категорично неможна, а якщо взяли замало то хрест на дно клали з більшої кількості тіста. На верх короваю робили пташечок, листочки, калину, колоски пшениці, різні рослинні орнаменти — все те, що було притаманне весільному хлібу і на його витоках. Кожна прикраса має своє символічне значення: калина означає красу, молодість, щастя, виноград — добробут, достаток в родині, пташечки — вірність, відданість, лебеді — вірне кохання. Якщо простіше прикрашають, то вироблять просто сітку з тіста: розкачують і гільзою роблять дірочки. Для вирізання прикрас на коровай не застосовували ножа, а зворотний бік ложки – щоб чоловік не був, як ніж (лихий). Піч потрібно було напалити добре, хорошими дубовими дровами, адже тіста багато і воно повинно добре випектись. Коровай саджав у піч одружений чоловік і лише при зачинених дверях, (щоб дух не вийшов і добро не випустити з хати). Готовий, вже спечений коровай прикрашають зеленню барвінку, аспарагусу, ягодами калини, червоними стрічками, подекуди гілками плодових дерев, обплетеними тістом і запеченими. До цих гілок прикріплювали паперові квіти.

Обдаровування короваєм є заключним етапом всієї весільної церемонії. Це свого роду свідченням того, що юність нареченої і нареченого закінчилася. Традиційно коровай ділять між усіма гостями в кінці весілля. Найвищу шишку віддають молодим, низ-«підошву» — музикантам. Прикраси з короваю роздають незаміжнім дівчатам, як побажання заміжжя. Розділяє коровай весільний дружба, але цьому передує етап обтанцьовування короваю, коли батьківський і всі короваї та торти, які подарували гості, вносять свати і танцюють під музику, доки молоді не дозволять поставити на стіл. Так роблять тричі.

Елемент «Обряд випікання весільного короваю в селищі Олишівка Чернігівської області» в 2019 р. увійшов до Обласного переліку.