Унікальна Чернігівщина: Собор Різдва Богородиці у Козельці

Є у світі міста та місця, де душа співає та тріпоче. Одне з таких міст – м. Козелець та його унікальний Собор Різдва Богородиці, який протягом 260 років оберігає історію кохання імператриці Єлизавети Петрівни та Олексія Розумовських.

Будівництво собору почалося в 1752 році і тривало до 1763 року.

«Будувала Наталка Дем’янівна Розумовська, яку називали Розумихою, на кошти своїх синів – Кирила й Олексія. Храм вийшов двоповерховий. Замовляли двом архітекторам – Григоровичу-Барському та Квасову. Але будівництвом займалися кріпосні люди родини Розумовських.

А починалася ця історія дуже-дуже давно – з села Лемеші. Старший син Наталії Олексій Розум співав у царській капелі. Згодом він стає фаворитом імператриці Єлизавети Петрівни і починається його кар’єрне зростання: він отримує цивільні та військові чини, стає графом. Вважається, що вони навіть повінчалися.

Але Олексій потрапив до двору вже у літах. Дітей у нього не було. Тож усі можливості він відкриває перед своєю ріднею – братами, сестрами, зокрема Кирилом, який згодом стає гетьманом України та відновлює гетьманські столиці і в Глухові, і в Батурині».

Кирило здобув освіту за кордоном. У 18 років уже прибув до Петербурга. На відміну від брата Олексія, він уже був зовсім іншою людиною, вишуканою й освіченою. Стає президентом Академії Наук, а у 22 роки – гетьманом, коли відновлюється гетьманство.

Мати хотіла якось віддячити за таку долю синів, тому й будує храм у Козельці. До речі, його ще називають храмом-усипальницею роду Розумовських.

Наталка Розумиха не дожила року до закінчення будівництва собору, померла в 1762 році. Є нижня церква та верхня церква. У нижній і похована Наталка Розумиха. Там її усипальниця і гробниця. Верхній храм – літній, а нижній – зимовий».

Собор Різдва Богородиці – це не тільки історична і архітектурна пам’ятка, а ще й чинний храм.

Окраса храму – іконостас ручної роботи, виготовлений із липи. Так сталося, що в Козелецькому краю свого часу побувала Єлизавета Петрівна. На знак вдячності за гостинний прийом вона подарувала цей іконостас, який був спеціально замовлений для Петербурга. Іконостасу вже більше як 250 років. Він заввишки 27 метрів, був покритий позолотою, ікон нараховувалося до 80. Їх виконували придворні художники Чайковський і Стеценко.

На сьогодні всі ніші іконостасу заповнені. Але навіть не копіями тих оригіналів, які збереглися. А збереглися до 45 оригіналів відреставрованих – вони нині у чернігівському музеї. Тож розпис іконостасу виконували сучасні майстри за канонами, як і годиться.

У ХХ сторіччі храм діяв до 1937 року. Під час Другої світової війни був сильно пошкоджений. Використовувався як табір для тримання військовополонених і конюшня. «Куполи були пошкоджені. Центральна баня якимось дивом збереглася. Після війни храм був зачинений для служби. Тільки після часів перебудови, 1992-1993 роки, відкрився як верхній храм. Згодом завдяки настоятелю отцю Михайлу та меценатству відновлено собор для богослужінь – і верхня, і нижня церкви. Поряд із церквою була побудована і є нині діюча дзвіниця. Її висота – 50 метрів. Верхня баня трішечки видозмінена та відрізняється від інших куполів», 

“Вглядываясь въ громаду иконостаса и комбинацію рисунковъ, орнаментовъ, закругленій, выступовъ и т. п.- получаешь впечатлѣніе, какъ бы от созерцанія грандиозной темносиней завѣсы, изъ отверстій коей по всей ея поверхности смотрятъ задумчивыя головки черноголовыхъ ангеловъ со сложенными крылышками. Созерцающему зрителю такъ и кажется, что вотъ вдругъ эта завѣса всколыхнется, раздастся въ стороны, загадочный существа—ангелы-головки—вспорхнуть съ своихъ мѣстъ, маленькія крылышки затрепещут­ся въ воздухѣ, и передъ напряженнымъ взоромъ зрителя откроет­ся таинственная область, въ которую ни одинь смертный взоръ еще не заглядывалъ”…

                                                                                                         “Київська старовина”

Джерело