Маловідома Чернігівщина: Чернігівська друкарня

Історія Чернігівщини нерозривно пов’язана із осередками культури, які об'єднували громаду і відповідали на її актуальні запити. Одним із таких місць була Чернігівська друкарня - важлива локація книговидання давньої Гетьманщини. Це єдина друкарня, що працювала на Лівобережній Україні з кінця ХVІІ століття, видаючи книги, що згодом стануть знаковими артефактами українського мистецтва.

Чернігівський друк розпочався у 1646-му з видання  книги письменника і проповідника Кирила Транквіліона Ставровецького. Переїхавши до Єлецького монастиря, який перейшов в унію, Кирило Транквіліон Ставровецький видав тут збірку своїх творів  «Перло многоцінне». Це збірка роздумів на релігійну тему і моральних настанов, яка є важливою сторінкою в історії української літератури. 

Власне Чернігівська друкарня розпочала свою роботу з 1679 року. Її фундатором став архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський, один із найяскравіших представників кола київських інтелектуалів, впливовий політичний і церковний діяч, автор проповідей і полемічних праць Лазар Баранович. І це ще одне гучне ім’я в історії української культури.

Баранович прагнув перетворити Чернігів на провідний культурний центр Гетьманщини, поновлював і розбудовував храми, формував інтелектуальний осередок, важливою складовою якого мала стати єпископська друкарня. 

За керівництва Барановича тут опублікували близько 30 видань, серед яких полемічні праці, богослужбові тексти, підручники й навчальні посібники, панегіричні твори. Літургійні видання публікували церковнослов’янською мовою, у текстах авторських творів активно використовували також книжну українську, в тому числі для віршованих текстів. Значну частину репертуару чернігівські видавці друкували польською, вживали також латину.

Ця багатомовність відображає нам тодішнє українське суспільство, і його запити на прочитання текстів з різних культурних і релігійних контекстів. Чернігівські читачі, як і київські і львівські, відчували себе на перехресті культурних шляхів, і тому слідували тогочасним культурним тенденціям.

Окрім власне творів Лазаря Барановича, у Новгороді-Сіверському і в Чернігові активно друкували й твори його учня та соратника, відомого письменника, проповідника й полеміста, церковного діяча, одного з потужних київських інтелектуалів Іоаникія Галятовського. 

Чільне місце в роботі Чернігівської друкарні посідали панегіричні видання, тобто це промови, приурочені до певної події або присвячені відомій особі, вони були поширені в європейській культурі й отримали широке розповсюдження на українських теренах.  Тогочасні чернігівські богослужбові видання містили присвяти гетьманам, церковним діячам, що виступали покровителями й меценатами друкарні, чимало із них було присвячено гетьману Івану Мазепі. Проте згодом через цензурні заборони друкарня змушена була видавати тільки ті книги, які попередньо погоджувалися у Москві.

Чернігівський осередок, що в початкові періоди діяльності став осідком культурного, освітнього й мистецького середовища, за що й отримав назву «Чернігівських Атен», концентрувався навколо єпископської кафедри, друкарні й училища. Також на період від початку роботи друкарні до перших десятиліть припадає розквіт місцевої граверської справи. Багато видань містили мистецькі ілюстрації, вирізані на дереві або на міді. До ілюстрування чернігівських едицій долучалися провідні гравери, серед яких Никодим Зубрицький, Інокентій Щирський, Никон Фігурський, Іван Стрельбицький, Лаврентій Крщонович та інші. Окремі видання друкарні були просто розкішно ілюстрованими, наприклад, серед таких можна назвати Новий Завіт 1717 року.

Окремо в Чернігові видавали й аркушеві акцидентні видання, гравійовані образи-ікони з зображеннями святих і місцевих святинь.

Помітне місце у продукції Чернігівської друкарні посіли видання, присвячені вшануванню місцевих святинь і Чернігова, а до того й Новгорода-Сіверського – і у формі текстів, й гравійованих візуальних зображень.

До текстів належить твір «Руно орошенноє» Димитрія Туптала (майбутнього святителя Димитрія Ростовського) з описом чудес Чернігівської Богородиці, що прославився чудесами далеко за межами Чернігова

Часто потрапляє на шпальти чернігівських стародруків і найшанованіша Чернігівська святиня – ікона Троїцької Іллінської Богоматері з Богонемовлям. Її зображення вміщено здебільшого на зворотах титулів видань, найраніше – в Октоїху 1682 року. Під гравюрою зазначено, що це правдиве зображення Іллінської Богородиці, що плакала 1662 року, і досі чудотворить в Іллінській церкві на Болдиній горі під Черніговом.

Попри короткий термін продуктивної роботи, цензурні утиски, обмеження в тематиці й репертуарі Чернігівська друкарня відіграла помітну роль в українському книговидавничому процесі, опублікувала чимало мистецьких видань, які визначають українське бароко. 

Пам’ять про це місце і його артефакти є пам’яттю джерел культури і національної самобутності - як регіону, так і України.

Джерело