Загиблі герої Чернігівщини: Яблоновський Ігор. Скоробагатий Сергій

 Ігор Вікторович ЯБЛОНОВСЬКИЙ народився 8 серпня 1992 року в Мені.

Навчався в Менській районній гімназії. «Усе робив не словом, а ділом» — перший відгук однокласників та вчителів про Ігоря. Розповідають, що був він тихим, спокійним, доброзичливим, завжди дотримував свого слова. Старанний та відповідальний, допомагав однокласникам та кожному, хто цього потребував.

Після закінчення школи 2010 року вступив до державного навчального закладу «Сумський центр професійно-технічної освіти харчових технологій, торгівлі та ресторанного сервісу», який закінчив з відзнакою, отримавши кваліфікацію кухаря-кондитера. Працював у різних закладах та установах в Україні й за кордоном.

Коли 2022 року почали формуватися Сили територіальної оборони, вступив до одного з батальйонів, брав участь у навчаннях, а потім добровільно записався до лав ЗСУ, ділиться спогадами про Героя сестра Тетяна.

З 11.04.22 р. служив у роті охорони 1 відділу Корюківського РТЦК та СП, 7.06.22 року переведений до військової частини А 4722, або 116-ї окремої механізованої бригади.

Важливо зазначити, що Ігор не єдиний із чоловіків сім’ї ЯБЛОНОВСЬКИХ, хто мужньо подивився війні в очі. Його менший брат також став воїном-добровольцем у перший день повномасштабного вторгнення російської федерації. Через деякий час це зробив і батько. Зараз обидва захищають Україну на фронті.

Солдат Ігор ЯБЛОНОВСЬКИЙ проходив службу на посаді номер обслуги 7 розрахунку самохідної артилерійської бойової машини 2 самохідного артилерійського взводу 2 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону військової частини А 4722.

15 жовтня 2023 року в результаті виконання бойового завдання в районі н.п. Петропавлівка Куп’янського району Харківської області отримав поранення та був евакуйований до військової частини А3306.

Після поранення перебував на стаціонарному лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону. 18 жовтня помер від отриманих поранень.

Батьки втратили доброго й люблячого сина, Менщина та Україна — мужнього воїна та захисника. Для Ігоря честь, гідність та обов’язок — не пустий звук, а життєвий девіз, який він втілював не словом, а ділом.

Сергій Олександрович Скоробагатий народився 3 березня 1979 року. З 1986 по 1996 роки навчався в середній школі імені Шевченка.

Працював на підприємстві «Укрсівербуд».

2005 року вступив на заочне відділення факультету фізичного виховання Чернігівського педагогічного інституту. Тоді ж працевлаштувався на посаду провідного спеціаліста районної організації фізкультуро-спортивного товариства «Колос». Організовував спортивно-масову роботу в районі серед сільських колективів фізкультури. Попутно займався футболом, виступав за різні колективи району та області. Зокрема, був одним із кращих бомбардирів ФК «Інтерагросистема», яка брала участь у Чемпіонаті на першість країни серед команд-аматорів колективів фізкультури.

2015 року звільнився з посади й пішов добровольцем АТО. З липня 2015 року по жовтень 2016 року брав безпосередню участь в антитерористичній операції на Сході України.

Не одружений. Дітей не мав. Як людина був гарним хлопцем, щирим, відкритим, готовим допомогти, відзначає директор ДЮСШ Дмитро Коноваленко.

24 лютого 2022 року за власним бажанням призваний на військову службу по мобілізації до Збройних сил України згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65\2022. Був зарахований до військової частини А7333, або 119-ї окремої бригади територіальної оборони в Чернігівській області. Брав участь в обороні Чернігова як солдат 1-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти. Зараз бригада перебуває у складі Регіонального управління «Північ» Сил ТрО. Згодом переведений до іншої військової частини.

Світлі й теплі спогади про Сергія опублікувала на своїй сторінці у фейсбуці менянка, друг дитинства Оксана Снітко.

24 лютого 2022

Він подзвонив пізно ввечері, бо треба було десь переночувати. Не встиг у військкомат, там сказали приходити завтра... У чому стояв, у тому й приїхав, на ногах — кросівки, з собою ніяких речей...

Через декілька днів — дзвінок, я вже знала, що його залишили в чернігівській теробороні. Запитую:

— Чим допомогти, може що треба?

— Нічого не треба... хіба ножиці, нігті відрізати, бо незручно курок натискати...

— У вас їжа є?

— У нас все є, нічого не треба

— Коли ти востаннє їв?

— Вчора в обід, нам привозили

(На годиннику 16.00)

Нашвидкуруч збираємо теплі речі, шкарпетки, ножиці, консервацію. З їжі — щойно зварена ячмінна каша і консерви (Він потім ту кашу згадував не раз, і казав, як він вдячний, бо ми нагодували всіх хлопців).

Він захищав нас у тому районі, де ми ховались в підвалі, інколи приходив на пару годин. Якось попросився помитись і випрати речі. Води вже в місті не було, газу майже теж. Наносили від сусідів відер чотири... Прийшов з печивом і пляшкою кока-коли для Дані, бо він ніколи не приходив з порожніми руками. Це тоді були неймовірні смаколики.

Чергове повідомлення з відео, де падає збитий російський літак. За секунду — дзвінок:

— Не виходьте на вулицю, там ловлять пілота, який вижив.

27 березня 2022

Артилерійські снаряди прилетіли в наш район, дві сусідські хати горіли, у нас — ні вікон, ні дверей... Телефоную йому:

— Живий?

— Все добре, я допоможу вам виїхати.

Вже наступного дня він домовився, щоб нас вивезли на те місце, звідки людей забирали волонтери...

Червень 2022

Приходжу додому з роботи, а мама:

— У нас гості

Мама на той час була з гіпсом на нозі. Поряд з нею сидить Сергій і розповідає їй історії... Вони тоді проговорили майже півдня. Коли йшов, розчулився:

— Дякую, я наче в дитинстві побув.

Потім було ще багато подій... телефонував з Донецького напрямку, розповідав мало, але дечим ділився... Загинув командир... Побратим 20 років залишився без ноги... Розбили їх позицію... З 26 їх залишилось 12... Друга звільнили з полону... І обов'язково в кінці кожної розмови:

— Все буде добре, бо ми їх виженемо з нашої землі. З нами Бог і ми за Україну!

Коли приїжджав додому, інколи говорив, що тут його не розуміють. І тоді я обіцяла, що розкажу всім і кожному, для кого війна — десь там, про всі події і відчуття того страшного березня. Розкажу — що він Герой, який не відсиджувався в окопі...

Ось, розказую... Я знала його таким, щирим, безкорисливим, сміливим, готовим прийти на допомогу... Він захищав нас ще з дитинства, коли хлопці розкидали наші ляльки... потім, коли ми йшли пізно з дискотеки... І дотепер...

Під час несення військової служби Сергій ніколи не шукав легких шляхів та завжди був готовий виконувати поставлені бойові завдання у боротьбі з ворогом, відзначають у першому відділі Корюківського РТЦК та СП, де він перебував на обліку.

Сергій Скоробагатий передчасно пішов із життя 28 жовтня 2023 року.

30 жовтня поховали Захисника на центральному цвинтарі в Мені з військовими почестями.