Загиблі герої Чернігівщини: Скороход Олександр. Тимощук Іван. Ловейко Роман. Мітрейкін Дмитро

8 вересня 2023 року під час ворожого танкового обстрілу біля с.Вербове Пологівського району Запорізької області загинув козельчанин молодший сержант з позивним «Зевс» Олександр Скороход.

Олександр народився 28 липня 1991 року. Закінчив Козелецьку ЗОШ І-ІІІ ст. №3, після чого вступив на навчання й закінчив Остерський фаховий коледж будівництва та дизайну.

З початком повномасштабного вторгнення рф в Україну Олександр в той же день записався до добровольчого формування Козелецької територіальної громади. Був призваний на військову службу 03.12.2022 року. У Збройних силах України служив бойовим медиком 82-ої окремої десантно-штурмової бригади.

«Бойовий медик 82-ої окремої десантно-штурмової бригади Олександр Скороход рятував життя наших воїнів, ризикуючи власним. Незважаючи на свій незадовільний стан здоров'я, до останнього подиху був вірний своїм побратимам та військовій присязі», - зазначив голова громади Валентин Бригинець.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Солдат Іван Тимощук народився 4 липня 1997 року в селі Іванівка на Рівненщині. Проживав в селі Зелене на Ніжинщині. Протягом 2017-2019 років проходив строкову військову службу.

На захист України став у липні 2023 року. Пройшов навчання у навчальному центрі ДШВ, у тому числі й у Британії. Після цього долучився до одного з підрозділів військової частини А0224 на посаду сапера відділення інженерно-саперного взводу.

Загинув 7 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися з воїном та поховали його у селі Зелене.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Солдат Роман Ловейко народився 3 вересня 1988 року в селі Оленівка на Ніжинщині. Закінчив Оленівську загальноосвітню школу І-III ступенів у 2006 році. Далі вступив до Сосницького аграрного ліцею. Здобув освіту автослюсаря. Проходив службу в лавах Збройних Сил України.

Після демобілізації працював тривалий час на різних роботах у Києві. Згодом повернувся в рідне село і влаштувався до місцевого агропідприємства. Потім знову працював у столиці.

На захист України став у липні 2022 року. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А4007 на посаді стрільця-помічника гранатометника.

За час служби був нагороджений медаллю "За оборону рідної держави".

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Загинув 11 вересня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Попрощалися з воїном та поховали його у рідному селі.

Молодший сержант  Дмитро  Мітрейкін (28.05.1980 – 16.09.2023) народився в Казахстані. Оскільки зростав Дмитро  в родині військового, сім’я часто переїздила. Однак вже в дорослому житті він обрав для проживання столицю. Тут жив, працював на різних роботах. А з дружиною Інною будували плани свого щасливого подружнього життя у затишному  приміському селі Підгайне. Втім, коли  на нашу землю ступила  російська нечисть, він доєднався до сил оборони з чіткою впевненістю, що боронитиме Україну. Хоча за станом здоров’я мав би тримати свій  фронт в тилу.

Дмитро  був командиром відділення технічного обслуговування автомобільної техніки батальйону спецпризначення. Він служив в  полку «Азов». 14 вересня він востаннє вийшов на зв’язок з дружиною, перед виходом на завдання. А за два дні… його не стало.

Залишаючись вірним військовій присязі на вірність українському народу, відстоюючи до останнього незалежність та територіальну цілісність нашої держави, під час виконання бойового завдання  поблизу населеного пункту Кремінна, Луганської області, 16 вересня Дмитро загинув.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).