Загиблі герої Чернігівщини: Гаврилко Сергій. Ковбаса Олександр. Потапенко Дмитро

Солдат Сергій Гаврилко народився 19 червня 1997 року у Носівці, що у Ніжинському районі. Навчався у школі №1.

Деякий час родина проживала в Обухові. Там він і здобув фах автомеханіка. Працював за спеціальністю, адже це було його покликанням. Він у своїй справі був справжнім професіоналом.

Старший брат Сергія, Євгеній з перших днів повномасштабного вторгнення боронив рідну землю, звільняв Чернігів, далі його підрозділ виконував завдання на сході України. Там, де завжди пекло. Спілкуючись з братом, Сергій розумів, що хлопцям треба підмога. На те безліч причин: і втома, і виснаження, численні втрати і поранення. Тому рішення було прийняте однозначно і безповоротно: якщо не я, то хто. Бо він такий був – рішучий, відвертий, запальний і щирий, безвідмовний і веселий. Безмежно закоханий у життя.

Разом з тим Сергій був справжнім чоловіком, здатним на вчинки.

Сергій міг би і далі жити, працювати, бути підтримкою для мами, родини брата, будувати плани на життя з коханою дівчиною… Але він вирішив інакше. І в липні став до лав ЗСУ. За короткий час він встиг опанувати військову справу, був надійним побратимом, вмілим воїном, захисником.

Сергій служив старшим стрільцем – оператором 3 механізованого відділення механізованого батальйону військової частини.

Під час виконання бойового завдання, внаслідок артилерійського обстрілу ворога, в результаті вибухової травми загинув поблизу населеного пункту Орлянка, Куп'янського району, Харківської області.

Мама: Ольга Володимирівна, брат Євгеній з дружиною Світланою, племінник Назар, рідна тьотя Наталія, кохана дівчина Анна.

Старший солдат Олександр Ковбаса народився 13 серпня 1975 року. Проживав в селищі Парафіївка, що у Прилуцькому районі.

Після початку повномасштабної війни став на захист України. Був у складі одного з підрозділів військової частини А4712 на посаді стрільця-помічника гранатометника.

Загинув 9 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку.

Попрощалися з воїном та поховали його на кладовищі в Парафіївці.

Дмитро Михайлович ПОТАПЕНКО народився 8 січня 1998 року в селі Лукавець Домашлинської сільської ради Корюківського району.

З 1-го класу за заявою матері, яка виховувала сина сама, навчався в Березнянській спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті.

У грудні 2012 року мама Дмитра померла у віці 47 років. Дитина-сирота відразу був узятий на облік службою у справах дітей при районній державній адміністрації.

Після 10 класів вступив до Сосницького професійного аграрного ліцею. Життя Дмитра не було легким. Аби мати на прожиття, працював на різних роботах: вантажником, будівельником, робітником.

У серпні 2022 року отримав квартиру в м.Корюківка як особа з дітей-сиріт за кошти державної субвенції. За декілька днів працевлаштувався на ТОВ Korfad, на дільницю з обробки МДФ.

Як розповів майстер підприємства Ілля Лось, на виробництві зустріли звичайного скромного, сором'язливого хлопчину, але міцного, витривалого. Виявив тягу до механіки, подужав цифрові прилади, навчився і почав працювати на верстаті з трудомістким процесом, виробляючи заготовки з міліметровими похибками. Працював дуже сумлінно й багато — по 240 годин на місяць. Будував плани, мріяв, ніколи не скаржився, навіть на війні. Був світлим, чесним, відкритим, говорить п.Ілля.

Дмитро дуже пишався тим, що отримав квартиру, був окрилений надією на краще життя. В лютому 2023 року став замислюватись над тим, що його колег забирають на війну, і він не може залишатися осторонь. Рішення вступити до лав ЗСУ визріло у Дмитра неочікувано для колег по роботі.

27 лютого 2023 року прийнятий на військову службу за контрактом Корюківським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки м. Корюківка. Пишався, що служив у морській піхоті матросом, навчався в Великобританії.

Дмитро ПОТАПЕНКО був стрільцем-санітаром десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини А1275.

Героїчно загинув 24 жовтня 2023 року під час захисту Батьківщини поблизу населеного пункту Підстепне Херсонського району Херсонської області.

Поховали Дмитра Потапенка на сільському цвинтарі в Ушні з військовими почестями. Щирі співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і добра слава про Героя нехай живе в наших серцях, а душа його спочиває з миром!

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Указом Президента України №371/2024 від 21 червня 2024 року посмертно нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.