Загиблі герої Чернігівщини: Марусич Роман. Терещенко Максим. Богатирьов Андрій

Солдат Марусич Роман Андрійович.

Народився 3 липня 1975 року в селі Головач на Полтавщині. Тут закінчив середню школу, після чого проходив строкову службу у лавах ЗС України. До 24го лютого 2022 року працював у Чернігові охоронцем в магазині «Аніка Маркет», але з початком повномасштабної війни вирішив долучитися до Захисників України, аби зі зброєю в руках стати на захист рідної землі. Службу проходив у військовій частині А4438 на посаді гранатометника та разом з побратимами віддано боровся проти російських окупаційних військ.

На жаль, 22 грудня 2022 року під час виконання чергового бойового завдання поблизу села Кліщіївка на Донеччині Марусич Роман загинув. Нагороджений орденом "За мужність" III ступеню (посмертно).

Солдат Терещенко Максим Анатолійович

Народився 5 березня 1987 року у Ніжині. Тут ріст та проживав, закінчив 9-ть класів місцевої ЗОШ №8, а потім 10-й та 11-й класи ЗОШ №5. У 2004-му році Максим вступив до професійно-технічного училища №2, протягом 2005-2006 років проходив військову службу у лавах ЗС України, після чого працював на Укрзалізниці. На захист Батьківщини чоловік став ще у 2014-му році, того ж року взяв безпосередню участь в антитерористичній операції на сході України.

24-го лютого 2022 року наш земляк вкотре взяв до рук зброю та разом з побратимами у складі військової частини А7329 мужньо захищав Україну від загарбників. На жаль, 7 січня 2023 року під час виконання чергового бойового завдання поблизу міста Соледар на Донеччині Терещенко Максим загинув…

Попрощалися з земляком у його рідному Ніжині, поховавши на місцевому кладовищі. Вдома у нього залишились батьки, брат, дружина та троє дітей — 12-річна Маргарита, 11-річний Ростислав та 7-річна Оля.

Солдат Богатирьов Андрій Анатолійович

Народився 30 травня 1987 року. У червні 2022 року також долучився до оборонців України. Службу ніс у складі військової частини А1910 на посаді стрільця-санітара десантно-штурмового взводу та разом з побратимами давав гідну відсіч загарбникам, борючись за світле майбутнє українського народу.

На жаль, 20 вересня 2022 року під час виконання чергового бойового поблизу населеного пункту Яцківка на Донеччині Богатирьов Андрій потрапив під ворожий артобстріл, отримавши травми, які виявилися несумісними з життям… Попрощалися з воїном у Городні, поховавши на місцевому кладовищі. Вдома на нього яекали батьки, дружина та 3-річний син Тимофій.

Андрюха сьогодні їде додому з війни,
Крізь ніч і ранкову імлу мчить його машина.
Поруч з Андрюхою їдуть і інші сини
Гордого краю, що знає весь світ – Україна.
Їде Андрюха додому, та є «але»…
В душах рідні вже три місяці повна пустка.
Мама з сльозами синочка додому жде –
Згорьовані очі і чорна хустка.
Всіх друзів Андрюхи запросить додому вона,
Щоб розділили з сім»єю цю чорну годину.
Мама згадає на мить, та й не вірить сама –
Андрюха ніколи вже більш не обніме сина…
Батько старенький зігнувся аж до землі,
Ніби на плечі йому цілий світ звалився.
Біля віконця чекають Андрюху брати,
Вони пам»ятають той день, коли він народився…
Не зможе Андрюха прийти у свій затишний дім,
Ніколи разом не збереться вже вся родина.
Чи буде пам»ятати його маленький син?
Як прийме цю втрату його овдовіла дружина?
Андрюха їде додому крізь темну ніч,
Мамине серце залите полину настоєм.
Є лиш одна у всім цім очевидна річ –
Хлопець простий повернувся додому Героєм…

Цей вірш написала для загиблого за Україну Героя городнянка Людмила Скрипко.