Загиблі герої Чернігівщини: Олійник Андрій. Геращенко Микола. Сілкін Олександр

16 січня 2023 року горбівці прощалися з 39-річним земляком- капітаном Національної гвардії України, командиром стрілецької роти в/ч 3082 Олійником Андрієм Володимировичем.

Андрій Олійник - авторитетний військовослужбовець, учасник оборони Чернігова, шанований підлеглими командир, проживав з родиною в Чернігові. У офіцера залишилась вдова і двоє діток. Таку ж повагу і авторитет мав і у рідному Горбові. Порядний, толерантний, скромний і працьовитий, шанобливий син, брат, чоловік і батько. У шкільні роки - успішний учасник спортивних змагань, мав нагороди і відзнаки змагань.

Провести Андрія Олійника зібралося чимало земляків, приїхали віддати останню шану командиру і побратиму підлеглі та товариші по службі. Поховали Андрія Володимировича з військовими почестями.

Від імені Куликівської громади селищний голова Юлія Постернак висловила родині співчуття і повагу батькам, за те, що виховали порядного сина-захисника.

Світла пам'ять капітану Андрію Олійнику!

41-річний Микола Геращенко, солдат, чернігівець, помер 16 лютого у дніпропетровській обласній клiнiчній лiкарні імені Мечникова.

— 29 січня приїхав у Білогорівку на Луганщині, а 5 лютого там же близько 23.00 отримав поранення. Бачилися 14 січня, їздила до нього в Краматорськ. Миколі дали десять днів відпустки. Але справжнього відпочинку не було. Навкруги війна, — не стримує сльози 41-річна Світлана ГЕРАЩЕНКО, дружина. — Миколу відвезли на лікування до Дніпра. Наступного дня, коли він не вийшов на зв’язок, я забила на сполох. Зазвичай, зранку ми спілкувалися. У цей час хлопці мінялися на позиціях і в нього було декілька хвилин переговорити або щось написати мені в інтернеті. Стала телефонувати побратимам. Додзвонилась і до командира, він повідомив — чоловік у лікарні. Непритомний.

8 лютого я вже була біля Миколи. Нижче грудей він нічого не відчував. Усе побите і в набряках. Трубка в горлі, підключені до апарату легені. Я постійно з ним говорила, а він посміхався або кивав мені у відповідь. Якщо щось хотів сказати, писав текст утелефоні.

— Ночували з чоловіком у лікарні?

— Ні, надали гуртожиток поряд. Лікарі Мечнікова робили все можливе, боролись за його життя до останнього і відчували мій біль. Та 16-го ввечері коханий помер. За три дні впав у кому. Стан погіршився, піднялася температура. Дали знати про себе уламки, які залишилися в хребті і в головному мозку.

Поки був у комі, шепотіла йому на вушко: «Просинайся, коханий». Бачила, що він уже не такий, змінюється... Ходила до церкви, молилася, на колінах просила одужання. Не вимолила. За декілька годин до смерті приходила до нього. Витирала його потріскані губи, очі від засохлих сльозинок. За ці десять днів, поки була в лікарні в чоловіка, схудла на чотири кілограми. Лікарі мене заспокоювали, казали: «Свєто, не муч себе. Іди відпочивати». А я не могла. Розуміла, що втрачаю його.

Близько 23.00 його не стало. Я була вже в гуртожитку. Мені відразу не сказали, пожаліли. І саме цієї ночі Микола наснився. Уперше за всі дні в Дніпрі я ввечері лягла спати і не прокидалася до ранку. Виспалась, як ніколи. Душа чоловіка прийшла до мене. Цілу ніч була в його обіймах. Не можу описати ці відчуття, наяву такого ніколи не відчувала. Микола стоїть у військовій формі, тримає за руку і каже: «Свєто, відпусти мене. Ну, будь ласка, відпусти». Прокидаюся о 7.00, проходить декілька хвилин — і дзвінок з реанімації.

Стала шукати, як привезти тіло коханого додому. Мені подзвонив Юрій Клеменко, сказав, що допоможе з цим безкоштовно. І вже згодом дізналася, що доставка тіла з Дніпра коштувала 20 тисяч гривень. Допоміг з цим Ратан Ахмедов, міський голова Корюківки. Під час розподілу чоловік потрапив до менського батальйону, можливо, тому.

Микола Геращенко закінчив чернігівську школу №21. Працював слюсарем ТОВ «Альтеп-Центр». Був добровольцем у 119-й окремій бригаді тероборони Чернігівської області, потім служив у військовій частині А7333 на посаді стрільця. Жив з родиною у времянці на Новій Подусівці.

— Коли ми зустрілися, сину Артуру було п’ять років. Виховував як рідного. Разом 15 років. І всі ці роки він жодного разу не скривдив мене.

Довгий час жили в гуртожитку на Попудренка, 16. Коли там стався обвал, переїхали до Миколи на Подусівку. Почали будуватися. Залили фундамент, вигнали стіни першого поверху. Аж тут війна.

З перших днів вторгнення став добровольцем. Тримав оборону біля стели «Чернігів», з київського напрямку. Його підрозділ був на Луганщині з 14 грудня. Хлопці поїхали на поїзді, а він вирішив на своєму «Москвичі». Завантажив його на повну, щоб не тягнути все в руках. Бензопилу, сварочний апарат та інші речі, необхідні для життя в полях.

— Що з машиною тепер?

— Усі речі побратими повернули поштою. Машину командир обіцяв пригнати додому, коли будуть їхати на ротацію.

— Микола врятував життя побратиму. Врятував бійця з Національної гвардії, а сам отримав тяжке поранення, — згадав побратима 52-річний Сергій ТРЕМБА, ротний командир.

Попрощалися з Миколою Геращенком у Катерининській церкві. Поховали на кладовищі в мікрорайоні Забарівка поряд з мамою.

* * *

32-річний Сергій Полуян, солдат, проживав у селищі Михайло-Коцюбинське. Службу ніс у військовій частині А7375.

11 лютого на Донеччині Сергій отримав поранення. Протягом трьох діб лікарі боролися за його життя, але, на жаль, 14 лютого серце захисника зупинилося. Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининській церкві, поховали його на кладовищі в Коцюбинському.

Боєць Олександр Сілкін, позивний Дід, загинув 27 січня 2023 року біля села Нескучне на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, захисник потрапив під ворожий мінометний обстріл та отримав смертельні поранення. Воїну було 52 роки.

Олександр народився в селі Бірківка Чернігівської області. Закінчив там школу. Потім навчався у професійному будівельному ліцеї №18. Працював муляром на будівництвах. Жив із родиною у Чернігові. Згодом працював охоронником. У вільний час любив збирати гриби та ходити на риболовлю.

Під час повномасштабної війни Олександр воював за Україну у лавах 1-ої окремої танкової бригади Збройних Сил України. Обіймав посаду сапера інженерно-саперного відділення. Брав участь у боях за Чернігів та область, далі вирушив із підрозділом воювати на інших гарячих напрямках фронту.

«Батько був, є і буде людиною з великої літери. Він не боявся смерті. Він є для мене прикладом мужності та героїзму. Я ним дуже пишаюсь. Для мене він житиме вічно», – розповів син загиблого.

Поховали воїна на Алеї Героїв цвинтаря «Яцево» у Чернігові.

Вдома на Олександра чекали дружина Ольга та син Артур.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).