Вбиті росією: Близнюк Оксана. Дуденко Андрій. Білич Сергій

Оксані Близнюк було 45 років. Вона загинула 1 березня 2022 на Чернігівщині. Авто, яким їхали Оксана, її чоловік, син та двоюрідний брат російські військові розчавили бронетранспортером.

Опісля колона ворожих сил зупинилася. Двоє озброєних солдатів вийшли, оглянули авто й витягли звідти сина подружжя Близнюків, Андрійка. Він єдиний вижив. Хлопчика знайшли місцеві та повідомили про це рідних. Дитині на той час було 10 років. Оксана Близнюк родом із Києва. Жила у місті Бровари. Працювала помічницею вихователя у дитячому садку. Разом із чоловіком Михайлом виховувала сина Андрія та доньку Тетяну. Оксана любила квіти, захоплювалася вʼязанням, пекла торти і пироги. Створювала букети з гофрованого паперу з цукерками.

24 лютого 2022 року Оксана Близнюк разом із чоловіком та сином виїхали з Броварів до Софіївки, що на Чернігівщині. Там мешкали батьки Оксани. Сім’я вважала, що в селі, подалі від столиці, буде спокійніше. 1 березня 2022 року Оксані зателефонував двоюрідний брат Сергій. Він повідомив, що на Софіївку рухається ворожа техніка. Сергій вивіз своїх рідних, а потім повернувся за родиною Оксани. Дорогою між селами Калинівка та Коломійцівка авто, в якому вони їхали, російські військові розчавили бронетранспортером. Опісля машину спалили. «Мама була чуйною та доброю людиною. Дуже любляча. Креативна. Вони з батьком неймовірно любили одне одного, завжди були разом», – розповіла донька Тетяна.

В Оксани Близнюк залишилися батьки, донька, син та маленька онука. Неповнолітнього сина Андрійка взяла під опіку старша дочка Тетяна.

49-річний Андрій Дуденко загинув 9 березня 2022 року в селі Анисів Чернігівської області. Цей населений пункт в окупацію російських військ не потрапив, однак його часто обстрілювали. 9 березня Андрій з родиною були в погребі, обстріли не стихали близько 40 хвилин. Коли настала тиша, люди вийшли на вулицю. Андрій розмовляв із сусідкою Марією біля хвіртки, коли в будинок через дорогу влучив снаряд. Той дім зруйнувало, а Андрій з Марією загинули на місці. Андрій Дуденко народився та мешкав в Анисові. Після школи навчався в професійно-технічному училищі на помічника машиніста. Спочатку працював за фахом. Потім влаштувався на місцеве підприємство «Хімволокно». Останні роки очолював фірму, яка продавала зерно. У 2022-му планував стати водієм фури та працювати у Польщі. У вільний час Андрій ходив на риболовлю. Також був фанатом місцевої футбольної команди «Зернопром». Не тільки вболівав, але й допомагав команді: разом з іншими селянами доглядав за стадіоном тощо.
Після повномасштабного російського вторгнення в Україну Андрій записався до територіальної оборони, хоча раніше був непридатним для строкової служби. Взяти участь теробороні чоловік не встиг…
Андрія Дуденка поховали 10 березня на місцевому кладовищі.
«Він був спокійний і завжди врівноважений. Ми прожили разом майже 30 років. Не можу повірити в те, що його більше немає», – сказала дружина Людмила. В Андрія Дуденка залишилися дружина та син.

48-річного Сергія Білича російські військові розстріляли 9 березня 2022 року в Лукашівці на Чернігівщині. Тіло вбитого лежало в хаті три тижні, поки ЗСУ не звільнили село від російських окупантів.

Сергій Білич народився та мешкав у Лукашівці. Після закінчення школи здобув у Чернігові фах радіотелемайстра. Працював у Лукашівці на сільськогосподарському підприємстві. Та якось Сергій відморозив ноги, йому ампутували частини ступні на обох кінцівках. Чоловік отримав інвалідність 3 групи й останній період життя присвятив себе роботі по господарству, ходив на риболовлю.

Сестра чоловіка Валентини Голяк пригадує: через травму Сергій мав специфічну ходу – наче підстрибував. Але він сам себе обслуговував, призвичаївся їздити на велосипеді.

Після початку повномасштабної війни російська армія наступала на Чернігівщину. 9 березня 2022 року ворог окупував Лукашівку. Російські солдати зайшли до будинку Сергія та вбили його. Стріляли по меблях чоловіка і навіть у портрет дідуся, який був у військовій формі, адже брав участь у Другій світовій війні.

Достеменно невідомо, за що саме вбили Сергія. Ще під час окупації сестра чула, як російські солдати казали: «Отого, що підстрибував, замочили». Із цих слів вона здогадалася, про кого йдеться.

Валентина з рідними та сусідами знайшли тіло Сергія 30 березня. Він лежав біля печі у першій кімнаті власної оселі. Чоловіка поховали того ж дня на кладовищі. Труни на той час знайти було неможливо. Замість неї використали частину дивана. На неї поклали тіло вбитого, яке вкрили простирадлом.

«Сергій був дуже доброю людиною: він нікому не нашкодив за життя. Пробачав багатьох, мав м’який характер», – сказала Валентина Голяк.

Сергій Білич власної сім’ї не мав. У нього залишилися двоюрідні сестри на племінниці.