Зробити неможливе: Кобизський Юрій та його "Білі роси"

Колектив фермерського господарства «Білі роси», що в селі Понорниця на Коропщині Чернігівської області, стикнувся з багатьма проблемами, але працівники не лише зуміли вистояти під час російської окупації, а й протягом року зберегти та повністю відтворити його роботу. А ще впровадили досить-таки важливі нові напрямки у своїй діяльності.

Господарство «Білі роси» працює вже кілька років. Раніше тут займались виключно виробництвом молока та його реалізацією. Щоправда, вирощували й деякі зернові та олійні культури, такі як картоплю, кукурудзу, соняшник, люцерну тощо.

З 24 лютого минулого року, коли ворожі війська вдалися до повномасштабного вторгнення на українську територію, для господарства «Білі роси» настав чи не найважчий період.

– Ми роздавали спочатку молоко людям з усієї нашої округи безкоштовно, – пригадує Юрій Кобизський. – А потім почали його збувати за символічну ціну, аби хоч якось покрити витрати на його виробництво… І навіть був такий період, коли не знали, що й робити. Адже ж доїння корів не припиниш, а здавати молоко не було можливості. Тож вже після вигнання окупантів така ситуація нас підштовхнула для переосмислення підходів до діяльності нашого господарства. Ризикуючи в економічному плані та через високу конкуренцію в цій галузі, вирішили не тільки обмежуватися реалізацією молока, а й зайнятися безпосередньо його переробкою, для чого вже за кілька місяців і створили власне виробництво. Просто тоді у нас не було іншого виходу, як внести радикальні зміни у нашу діяльність і зайнятися переробкою молока.

Юрій Петрович зізнається, що ще й до повномасштабної війни у нього виникали такі думки стосовно власної переробки, але ніяк не наважувався їх реалізувати. А ситуація підштовхнула до цього.

– Це ж зовсім інше поле діяльності, коли ти сам плекаєш той урожай, вирощуєш його, а потім виробляєш свою продукцію і реалізовуєш, – ділиться враженнями директор. – В реальності ти бачиш на власні очі, як твою продукцію люди купують, споживають. І від таких вражень та емоцій ще більше задумуєшся над тим, які види продукції ще можна виготовляти і при цьому утримувати їх високу якість. Тож загалом я би назвав цей процес так: «Від поля – до столу». Він якраз характеризує наші бажання, можливості і… попит споживача.

Як вже зазначив керівник господарства, його колектив задіяний в повному виробничому циклі, тож для цього на власній фермі утримують молочну голштинську породу корів.

– Як бачите, корівки у нас доглянуті, чистенькі, а тому й задоволені і щасливі, – ділиться враженнями керівник «Білих рос». – Тому і дають непогані результати – 27 літрів за добу на одну корову. Такі показники були і до окупації. А під час вторгнення росіян на Чернігівщину надої впали аж до 10 літрів на добу від однієї корови. Тож протягом року нам все таки вдалося відтворити й відновити все, що було до приходу ворожих військ.

Відтворюють поголів’я худоби у власному господарстві шляхом штучного запліднення й вирощування молодняку.

Нашому здивуванню не було меж, коли на власні очі побачили, як дружно і враз виконують команди фермерські голштинці.

По команді йдуть зі стійла у доїльну залу і самі, після відповідного «наказу», розвертаються потрібним боком до місця розташування доїльного апарату, і так само, дуже організовано повертаються до загону. На питання, як так можна цих тварин видресирувати, Юрій Петрович пояснив, що цих корів до виконання таких «розпоряджень» привчають ще змалку, і, на відміну від інших порід, саме голштинські корови досить швидко звикають до виконування команд.

Система доїння у сучасному тваринницькому комплексі – автоматична і функціонує за принципом вакуумної установки, тож коли молоко припиняє подаватися, «павук»-пристрій сам автоматично «відпадає» від коров’ячого вимені.

– Коли у роки Другої світової війни під час стрілянини у Понорниці було вбито корову, мій дядько – старший шістнадцятирічний брат моєї матері (а в сім’ї було п’ятеро дітей) – пересипав тушу цієї тварини сіллю і закопав, а потім потроху відрізали і їли. Таким чином корова врятувала життя багатодітної на той час сім’ї, – переповів нам Юрій Кобизський історію з життя його матері та її братів.

Розповів Юрій Петрович Кобизський і про проблеми, які існують сьогодні у діяльності господарства, але оскільки вони зачіпають не тільки конкретне підприємство, а й всю тваринницьку та переробну галузі взагалі, то попросив поки що не писати про це.

– Так, дійсно важко економічно вести таке господарство і нам, звісно, зараз дуже сутужно, але в країні – війна, і нашим захисникам ще важче, то про це слід поговорити вже після перемоги, – зазначив керівник «Білих рос». – А вона, перемога, я вірю в це, неодмінно настане. А буде мир – буде не тільки молоко, а й все інше.