Загиблі герої Чернігівщини: Пещеров Олександр. Сезик Яків. Авдієнко Микола

Гірка звістка сколихнула Носівську громаду. Надійшло сповіщення про смерть захисника, жителя с. Володькова Дівиця Олександра Сергійовича Пещерова.

Солдат Олександр Пещеров (02.06.1983 - 24.12.2022) з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист української землі, яка стала для нього рідною, адже народився він в магаданській області. Службу проходив у лавах першої танкової бригади, був водієм-механіком.

Залишаючись вірним військовій присязі, під час виконання бойового завдання, серце воїна зупинилося 24 грудня.

У мирному житті Олександр Сергійович працював у Києві промисловим альпіністом, мав дружну, щасливу родину: дружину, двох синочків.

Родина: дружина Альона Анатоліївна, сини Олександр і Антон.

36-річний капітан Яків Сезик загинув 12 квітня 2022 року під час боїв з окупантами біля міста Рубіжне на Луганщині. У будівлю, в якій він перебував, влучив ворожий артилерійський снаряд. Офіцер отруївся чадним газом під час пожежі, яка виникла внаслідок цього.

Яків народився у селищі Талалаївка Чернігівської області. Після школи вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Здобув фах інженера-радіотехніка. У вільний час любив відпочивати з родиною, рибалити, гуляти на природі. Захоплювався автомобілями та технікою. Останні 14 років жив у Рубіжному Луганської області.

Чоловік був кадровим військовим. Брав участь в АТО/ ООС. За роки служби отримав багато подяк та нагород. Під час повномасштабної війни служив командиром 5-ї патрульної роти стрілецького батальйону Національної гвардії України.

«Мій чоловік був дуже гарною, вихованою, порядною людиною. За всі наші роки життя ми були дуже щасливою родиною. Він дуже любив свою сім'ю, поважав своїх батьків. Він був найкращим чоловіком, батьком, сином та братом. Нам його дуже не вистачає…» – розповіла дружина захисника Людмила.

Капітан Сезик посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Поховали офіцера у рідній Талалаївці на Чернігівщині. У Якова залишилися батьки, брат, дружина і донька.

Сержант Микола Авдієнко, позивний Авдєй, загинув в районі села Лукашівка під Черніговом 9 березня 2022 року від вогнепальних поранень голови. Бійцю було 42 роки.

Микола народився і прожив усе життя у Чернігові. Закінчив школу № 8, потім вступив до ПТУ №18. Дуже хотів служити в армії, готувався до служби, займався спортом, вів здоровий спосіб життя. Мріяв потрапити у війська спеціального призначення. Згодом став військовослужбовцем полку спеціального призначення «Гепард». Був заступником командира взводу.

Дуже любив природу, тварин. Кожні вихідні проводив на природі: велосипедні подорожі, риболовля, відпочинок біля води. Чоловік був душею компанії та організатором дозвілля на природі для рідних і друзів.

З перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів Микола приєднався до лав 21-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ. Обійняв посаду гранатометника стрілецького відділення.

У день загибелі Миколи, 9 березня 2022 року, в районі Количівки російські окупанти вбили його доньку Катерину та дружину Анну, які намагалися виїхати з Чернігова. У машині було семеро пасажирів, п'ятеро загинули. Понад місяць рідні чекали на новини.

«Дорога, любляча дитина. Син, який тільки радував і нічим не засмучував. Багатий душею. Жалів слабких. До людей з розумінням ставився, терпимістю. Хотів, щоб усім добре було», – розповіла мама бійця Тамара Іванівна.

«Тебе ніколи не потрібно було просити про допомогу. Ти допомагав безкорисно, ненав`язливо, природньо. Всі знали тебе як людину з величезним почуттям відповідальності, порядності і по справжньому чоловічою волею. Якщо Коля сказав, то це "залізно"», – зазначив друг захисника Дмитро.

Сержант Авдієнко посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали Миколу у селищі Михайло-Коцюбинське на Чернігівщині, де живуть його батьки.

У захисника залишилися батьки, сестра та племінник.

Ігор Григорович БАРБАРИЧ про побратима: "Про героя мають знать усі! 25.02.22 ми з Миколою були доукомплектовані до 58 бригади, нас привезли під с. Червоне біля Чернігова, згодом там почався масований авіо обстріл, після чого ми потрапили до шпиталю з різними ступенями поранень… І тільки після всього цього ГЕРОЙ УКРАЇНИ МИКОЛА АВДІЄНКО, вже потрапив до 21 стрілецького батальйону. Там він вже був з бойовим хрещенням, був поранений, мав контузію і не зважаючи на все це, прискорив своє одужання і одразу зі шпиталю пішов знову боронити нашу неньку державу!!! Слава ГЕРОЮ!!!"