Вбиті росією. Діти: Чумак Анна. Ус Дмитро

15-річна Анна Чумак загинула 9 березня при спробі евакуюватись із Чернігова, який війська РФ системно обстрілювали. Дівчинку та її маму, а також знайомих сім’ї, забрав з міста дядько. За селом Количівка авто, в якому вони їхали, російські солдати розстріляли. Анна, її мама, дядько та знайомі загинули на місці. Дівчинка навчалася в 10 класі чернігівської школи-ліцею №11. Бабуся Валентина Чумак каже, що Анна була дуже романтичною – любила гуляти на природі і мріяти. Любила читати, малювати, вишивати, плести з бісеру. А ще завжди трепетно ставилася до тварин. Свого собачку Анна теж хотіла евакуювати, він загинув разом з нею. «Анечка мріяла, як буде далі навчатись. Хотіла вступити до ветеринарного університету, щоби лікувати тварин, або ж пов’язати життя з малюванням», – розповідає бабуся Валентина. Дівчинка мала теплі стосунки з рідними – дуже любила свою маму, охоче проводила час із бабусею. «Анечка була для нас сонечком. Я була з нею щасливою бабусею. Вона допомагала мені. Ми ходили разом по гриби, на річку. Разом мріяли, планували, вели бесіди, любили життя. Я не можу повірити, що тебе немає з нами. Все нагадує про тебе: малюнки, вироби, твої речі. Дякую, що ти була у мене. І є в споминах. Ти найкраща. Ви з мамою та дядьком, моїм сином, завжди будете у наших серцях, у нашій пам'яті, у наших молитвах», – написала бабуся.

Окрім бабусі, в Анни залишилися дідусь, тітка, двоюрідні братик і сестрички.

10-річний Дмитро Ус загинув у Чернігові. 16 березня 2022 року під час обстрілів батьки з хлопчиком вирішили сховатися в під’їзді, думали, що так буде безпечніше. Російський снаряд влучив за кілька метрів від входу в будинок, двері під'їзду знесло вибуховою хвилею. На хлопчика посипалися осколки, один із яких потрапив у голову. Попри щільний ворожий вогонь хлопчика перенесли в укриття і доставили у лікарню, де він 23 березня, після тижня відчайдушної боротьби лікарів за його життя – помер.

Мама хлопчика Євгенія, яка 16 березня отримала важкі поранення, не змогла провідати сина, поки він ще був живим. Дмитро мав розлад аутичного спектру. Любив складати пазли. Мав теплі стосунки з мамою, любив обіймати її і перебирати мамине волосся. В останній рік життя Дмитро почав розмовляти і батьки сподівалися, що невдовзі він уже повноцінно спілкуватиметься. «Спершу Дмитрик ще тримав пульс, але через тиждень хлопчик став ангелочком на небі... Немає слів, щоб висловити весь цей біль і наші співчуття батькові Максиму», – каже керівниця Національного Реєстру Рекордів України Лана Вєтрова. Вона знала батька хлопчика, який мав діагноз ДЦП та був рекордсменом із біг. Дмитрик неодноразово підтримував його. За кілька років до повномасштабної війни сім’я Усів втратила старшого брата Дмитра – Влада.