Вбиті росією: Салівон Сергій. Грицюк Анна. Лопатін Володимир

 Сергієві Салівону було 32 роки. Він загинув 1 березня 2022 під час спроби вивезти сім’ю двоюрідної сестри Оксани Близнюк зі села Софіївка на Чернігівщині. Дорогою між селами Калинівка та Коломійцівка авто, в якому вони їхали, розчавила техніка російської армії. Сергій загинув, а разом із ним – Оксана та її чоловік Михайло. Вижити вдалося лише племіннику Сергія, Андрійкові, якому на той час було 10 років. Сергій Салівон родом із Софіївки. Там навчався до 9 класу, а закінчив школу в сусідній Коломійцівці. Здобув спеціальність інженера-механіка в Ніжинському агротехнічному інституті. Деякий час мешкав у Ніжині, потім переїхав до Києва. Працював водієм у компанії, що займається вантажними перевезеннями. Щовихідних приїздив у Софіївку. Разом із друзями ремонтував автомобілі. Повномасштабне вторгнення застало Сергія у рідному селі. Коли 1 березня стало відомо, що на Софіївку прямує ворожа колона техніки, вирішив рятувати рідних. «Під ранок Сергій подзвонив і сказав, що на село їде колона ворожої техніки. Ми тоді в будинку були всі разом – я, мама, донька, тітка, дядько. Тільки-но встигли зібратися до погреба, як Сергій приїхав. Він нас відвіз у село Степові Хутори. Усе настільки швидко відбулося, що ми навіть не запитали, куди він знову їде. Потім з'ясувалося, що Сергій вирушив ще раз у Софіївку – до двоюрідної сестри, щоби забрати її зі сімʼєю. Їхня хата – крайня в селі. Коли він уже з ними їхав, то зіткнувся з ворожою колоною. Техніка наїхала на правий бік машини. Окрім того, у багажнику були дірки, ймовірно, в автомобіль також стріляли», – розповіла Наталія. Сестра пригадує Сергія дуже товариською та доброю людиною. «Він був дружелюбний, відкритий до спілкування, енергійний, легкий на підйом, добросовісний та чесний. Дуже любив дітей, а вони його», – сказала Наталія. У Сергія Салівона залишилися мама, сестра та племінниця.

32-річна Анна Грицюк загинула 16 березня 2022 року в селі Скорінець на Чернігівщині. Цей населений пункт російським військам не вдалося окупувати, втім він часто перебував під обстрілами. Один із них відібрав життя Анни. Мама загиблої, Лідія Грицюк, так пригадує події 16 березня: «Ми сиділи в хаті, було тихо. Я не чула жодного пострілу, пам’ятаю тільки сильний тріск. Виявилося, два снаряди попали в зал, третій не долетів шість метрів до будинку. Хату розвалило. А спальня, де була Аня з онуком Микиткою… Там дві стіни встояли, це і врятувала його». Синові Анни на той час було 10 років. Коли Лідія оговталася від першого шоку, то погукала Микиту. Онук озвався. Потім крізь пил вона побачила, що донька сидить на ліжку біля вцілілої стіни. Лідія підповзла до неї, але Анна вже помирала. Згодом судмедексперт напише, що смерть настала через осколкове поранення грудної клітки з потраплянням у серце. Анна була родом зі села Скорінець. Після школи поїхала до Чернігова вчитися у професійно-технічному училищі на майстриню з ремонту будівель. У студентські роки грала в теніс і здобувала спортивні успіхи. На одному з обласних змагань посіла третє місце. За спеціальністю Анна не працювала. Влаштувалася продавчинею в магазині. Потім була баристою. Також працювала в селі у місцевого заготівельника капусти. Після початку повномасштабної війни Анна зі сином, мамою і сестрою перейшли до будинку тітки. Він був більшим і здавався надійнішим. Крім того, там була грубка, де родина могла грітися, адже газу та електроенергії в селі не було – снаряди пошкодили комунікації. Ввечері перед трагедією Анна розповіла мамі, що бачила над хатою дрон. А на ранок російські війська вистрелили в їхній будинок, де були лише цивільні.«Аня в мене жвава, активна була. Вона й виду не показувала, що їй страшно через обстріли. І по господарству поралася, і готувала. Навіть до дядька бігала їжі віднести, а воно ж кругом стріляло», – розповіла Лідія Грицюк. Тіло Анни спочатку прикопали на городі, а 6 травня 2022 року перепоховали на місцевому кладовищі. В Анни Грицюк залишилися син, мама і сестра. Опіку над Микиткою взяла його бабуся Лідія.

64-річний Володимир Лопатін загинув 22 березня 2022 року в селі Анисів на Чернігівщині. Він поїхав по молоко на ферму, що на околиці села. Там у перші місяці повномасштабної війни люди безкоштовно могли взяти продукцію, а також – зарядити телефони. Дорогою Володимир потрапив під обстріл. Один зі снарядів упав неподалік. Через кілька днів українські військові поховали чоловіка на місцевому кладовищі. Володимир Лопатін був родом із Росії. У період існування СРСР приїхав до Чернігова. Працював налаштовувачем піаніно на Чернігівській фабриці музичних інструментів. Був професіоналом своєї справи, його роботу дуже цінували. У Чернігові Володимир познайомився з майбутньою дружиною Надією. Вона жила в Анисові, а в обласному центрі працювала в лікарні. Згодом Володимир переїхав до Надії в село. У неї вже було двоє дітей від попереднього шлюбу, невдовзі в пари народилися троє спільних. Надія померла, коли діти ще були малими і Володимир виховував їх самостійно. «Володимир був звичайною людиною. Не можу про нього нічого поганого сказати. Працював на музичній фабриці, потім у селі жив… Коли попросиш – то допоможе покосити траву чи іншу роботу зробить», – розповіли сусідки загиблого Любов Манойлик та Ольга Дуденко. У Володимира Лопатіна залишилися діти.