Вбиті росією: Палуб Вікторія. Палуб Володимир. Войтенко Юрій

Вікторії Палуб було 32 роки. Вона загинула 6 березня 2022. Разом із братом Володимиром, друзями та домашніми тваринами Вікторія виїжджала зі села Іванівка на Чернігівщині. Минувши всього пару кілометрів, їхнє авто наїхало на міну.

Вікторія – родом з міста Ічня. Здобула освіту вчительки початкових класів та англійської мови. Згодом пройшла курси і стала майстринею манікюру. Переїхала до Чернігова, відкрила власний кабінет. Друзі кажуть, що Вікторія була відомою майстринею у місті та мала багато клієнтів.

«Віка дуже любила тварин і природу. У неї був кіт Тімоха, лабрадор Арчі, а перед війною, на день народження 9 лютого, їй подарували ще й французького бульдога. Донька назвала його Річ… Мені дуже пощастило з дітьми: вони були чемними, чесними людьми. Багато працювали, прагнули кращого і всього досягали самі», – розповіла мама загиблої Наталія Палуб. У Вікторії залишилися батьки.

39-річний Володимир Палуб загинув 6 березня 2022 року поблизу Количівки на Чернігівщині. Разом із сестрою Вікторією, друзями та домашніми тваринами він їхав зі села Іванівка, яке опинилося в окупації. Їхнє авто натрапило на міну.

Володимир Палуб народився в місті Ічня. Після школи навчався в Прилуцькому медучилищі, а потім – в Українській медичній стоматологічній академії в Полтаві. Після 2010 року оселився у Чернігові. Працював в обласній стоматологічній поліклініці. У 2022-му планував відкрити власну поліклініку. Уже підготував приміщення, придбав обладнання, меблі. У березні мав отримати ліцензію і розпочати приватну практику. Проте почалася повномасштабна війна…

Після широкомасштабного вторгнення російської армії в Україну Володимир із сестрою Вікторією поїхали в Іванівку, де у чоловіка був дачний будинок. Володимир взявся за волонтерство. Возив до Чернігова харчі, підвозив їжу на блокпости. Разом із друзями шили спідню білизну для військових ЗСУ.

«Востаннє я говорила з Володимиром 4 березня. Він казав, що має багато роботи. Наступного дня донька розповіла, що десь за лісом був бій і там загинули наші військові. Володя з волонтерами збирав їхні тіла… », – пригадала мама загиблого Наталія Палуб.

5 березня російські війська окупували Іванівку. Ворожі солдати захопили будинок Володимира. Він вирішив їхати в Чернігів. Вирушили 6 березня. У машині була його сестра Вікторія, дві подруги, двоє дітей-підлітків та тварини.

Проїхавши кілька кілометрів, авто підірвалося на міні. Володимир та Вікторія загинули одразу. Їхня подруга Юлія померла через три години від сильних опіків.

У Володимира залишилися батьки та донька.

63-річний Юрій Войтенко загинув 11 березня 2022 року в Лукашівці на Чернігівщині. Його автомобіль розстріляли російські війська. Юрій Войтенко народився в Лукашівці. Після школи навчався у Чернігові в професійно-технічному училищі на муляра. Далі служив в армії. Будучи прапорщиком поїхав до Афганістану, де тоді тривала війна. Там отримав поранення, після якого мав групу інвалідності. Юрій мешкав у Чернігові. Деякий час працював майстром із ремонту взуття. Останній період життя був охоронником у дитсадку. А для душі – розводив голубів. Мав чимало птахів різних видів. 

Коли почалася повномасштабна війна, Юрій допомагав іншим чим міг. До лав територіальної оборони його не взяли через вік та стан здоров’я. Тож він із дружиною Оленою розвозили хліб, доставляли їжу на блокпости. Вивозили людей із Чернігова, який у лютому та березні 2022-го активно обстрілювали та бомбили російські війська.

8 березня Юрій вивіз дружину, друзів та родичів у Лукашівку. Сам повернувся до Чернігова, щоби ще забрати людей з міста. Виїхати до села того ж дня не встиг через комендантську годину. А 9 березня Лукашівку вже окупували російські військові.

Дружина Олена намагалася додзвонитися Юрію, хотіла попросити, щоби не приїжджав. Але не вдалося: зв’язок у селі був слабкий. 11 березня Олені сказали, що біля магазину стоїть розстріляне авто. Вона попросила в окупантів дозволу піти подивитися, чи не її чоловік там. Олена знала, що Юрій її саму в окупації не залишив би. Найстрашніше справдилося: в автомобілі було тіло Юрія. Олена з сусідами дістали його і поховали на городі. Після звільнення Чернігівщини – перепоховали у Чернігові.

«Юрій був дуже енергійною людиною. Мав активну життєву позицію. Він був гарним батьком, чоловіком. Перед війною якось сказав: діти вже дорослі, онуки також. Тепер поживемо для себе. А воно он як – не судилося», – сказала дружина загиблого. У Юрія залишилися дружина Олена, діти та онуки.