Загиблі герої Чернігівщини: Назаров Вадим. Колухонов Дмитро. Мошенець Віктор

23-річний український військовий Вадим Назаров пішов воювати у 2016 році. Перші дні повномасштабного вторгнення Вадим зустрів на Сумщині, де боронив кордон. Через декілька днів їх бригаду переправили на Чернігівщину. Там його життя й обірвалося. У церкві в селі Лукашівка, беззбройного хлопця зі зв’язаними руками росіяни розстріляли на очах у місцевого підлітка.

Вадим та Анастасія познайомилися через Інтернет у 2017 році. Тривалий час спілкувалися, адже хлопець служив. Під час однієї з відпусток, на Новий рік, хлопець зробив пропозицію дівчині.

"Важко, звісно, було, тому що велика дистанція: він був на Донеччині, я – у Сумській області. Тим паче в зоні АТО був, це ще важче, тому що ми не знали, чого очікувати. Казав: «У будь-який момент мене може не стати. Ти повинна бути готова до цього", – згадує Анастасія.

Вадим Назаров перший контракт зі Збройними силами України підписав у 18 років, у 2016 році. "Він казав: «Я не можу сидіти вдома, дивлячись, що відбувається в країні, коли гинуть молоді хлопці, мої друзі. Я не можу просто сидіти й спокійно дивитися, що відбувається. Я повинен допомогти своїй країні»", – розповіла дружина вбитого Вадима.  Хлопець воював у зоні АТО та ООС (Операція об’єднаних сил, яка тривала з 2018 по 2022 року) у 30-тій окремій механізованій бригаді. Був у таких гарячих точках фронту, як: Мар’їнка, Волноваха, Соледар. "Коли приїжджав, йому важко було адаптуватися. Снилися різні жахи, він міг прокинутися, інколи був дьорганий, коли спав, але так він нічого не розповідав. Каже: «Вибач, але тема війни хай краще залишиться там, де я був. Я не хочу ні тебе травмувати, ні інших, але там страшно", – розповіла Анастасія.

У 2020 році у їх родині народився син. Назвали Ростислав.

Вадим повернувся на службу у 2021 році, коли сину не було ще й року. Він перевівся ближче до родини на Сумщину у 58-у бригаду. Перше день народження сина боєць зустрів у бою на Донбасі.

За всі роки служби Вадим Назаров обіймав різні посади: був і стрільцем-регулювальником, зв’язківцем, а останній його поклик – бути розвідником. До останнього він і був розвідником.

Перші дні повномасштабного вторгнення Вадим Назаров зустрів на Сумщині, де боронив кордон. А через кілька днів їх переправили на Чернігівщину. Вадим був у складі 16-го батальйону 58-ої бригади.

"Я телефонувала, ми спілкувались, а потім він перестав брати слухавку. Я зателефонувала його двоюрідному братові. Він каже: «Так він у Чернігівській області. Ти що не знаєш?». Я про це не знала", – розповіла дружина.

9 березня Вадим останній раз листувався з дружиною.

Коли чоловік перестав відповідати на повідомлення, Анастасія почала пошуки Вадима. На початку квітня дівчина виклала оголошення про пошуки чоловіка у Facebook. Командир Вадима думав, що більшість його бійців у полоні. Після розміщення оголошення, Анастасії почали дзвонити люди, розповідали, що відбувалось під час окупації. Пропонували допомогу з пошуком. Одного дня дружині зателефонував брат Вадима.

"Каже: «Все, можна його не шукати». Це було десь 12 квітня. Питаю, в якому сенсі не треба шукати? Він каже: «Його вже немає». Я запитала, то що жарт якийсь невдалий? «Подзвонила сестра Віка. Його знайшли в морзі", – згадує ту розмову Анастасія.

Та це був Вадим. Через декілька днів його поховали. У вересні 2022 року у Лукашівці відкрили монумент захисникам, які загинули під час бойових дій. Зокрема, Вадиму Назарову.

У 2022 році Вадиму дали посмертно орден "За мужність". Нагороду забрала дружина з сином.

Дмитро Колухонов народився 12 лютого 1990 року у Чернігові. Тут закінчив школу №27. Захоплювався музикою, грав на гітарі, з друзями створив власний рок-гурт. Крім того, мав успіхи у малюванні, захопився створенням татуювань і вже через деякий час працював за цим напрямом в одному з тату-салонів Києва.

У перші дні повномасштабної війни повернувся до рідного міста та одразу пішов до місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Так потрапив до складу одного з підрозділів військової частини А2298 та захищав Україну на посаді розвідника.

Загинув 12 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининському кафедральному соборі, поховали на кладовищі Яцево. Вдома у нього залишився син.

Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Віктор Мошенець народився 3 березня 1979 року в Ічні, де і проживав. У перший день повномасштабного вторгнення долучився до роти охорони Прилуцького районного центру комплектування та соціальної підтримки.

Потім службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А4723 на посаді старшого стрільця-оператора. Загинув 7 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Харківщині. Попрощалися з воїном та поховали його в Ічні. В нього залишилися мати, дружина та новонароджений син.