Загиблі герої Чернігівщини: Назаров Вадим. Колухонов Дмитро. Мошенець Віктор

23-річний український військовий Вадим Назаров пішов воювати у 2016 році. Перші дні повномасштабного вторгнення Вадим зустрів на Сумщині, де боронив кордон. Через декілька днів їх бригаду переправили на Чернігівщину. Там його життя й обірвалося. У церкві в селі Лукашівка, беззбройного хлопця зі зв’язаними руками росіяни розстріляли на очах у місцевого підлітка.

Вадим та Анастасія познайомилися через Інтернет у 2017 році. Тривалий час спілкувалися, адже хлопець служив. Під час однієї з відпусток, на Новий рік, хлопець зробив пропозицію дівчині.

"Важко, звісно, було, тому що велика дистанція: він був на Донеччині, я – у Сумській області. Тим паче в зоні АТО був, це ще важче, тому що ми не знали, чого очікувати. Казав: «У будь-який момент мене може не стати. Ти повинна бути готова до цього", – згадує Анастасія.

Вадим Назаров перший контракт зі Збройними силами України підписав у 18 років, у 2016 році. "Він казав: «Я не можу сидіти вдома, дивлячись, що відбувається в країні, коли гинуть молоді хлопці, мої друзі. Я не можу просто сидіти й спокійно дивитися, що відбувається. Я повинен допомогти своїй країні»", – розповіла дружина вбитого Вадима.  Хлопець воював у зоні АТО та ООС (Операція об’єднаних сил, яка тривала з 2018 по 2022 року) у 30-тій окремій механізованій бригаді. Був у таких гарячих точках фронту, як: Мар’їнка, Волноваха, Соледар. "Коли приїжджав, йому важко було адаптуватися. Снилися різні жахи, він міг прокинутися, інколи був дьорганий, коли спав, але так він нічого не розповідав. Каже: «Вибач, але тема війни хай краще залишиться там, де я був. Я не хочу ні тебе травмувати, ні інших, але там страшно", – розповіла Анастасія.

У 2020 році у їх родині народився син. Назвали Ростислав.

Вадим повернувся на службу у 2021 році, коли сину не було ще й року. Він перевівся ближче до родини на Сумщину у 58-у бригаду. Перше день народження сина боєць зустрів у бою на Донбасі.

За всі роки служби Вадим Назаров обіймав різні посади: був і стрільцем-регулювальником, зв’язківцем, а останній його поклик – бути розвідником. До останнього він і був розвідником.

Перші дні повномасштабного вторгнення Вадим Назаров зустрів на Сумщині, де боронив кордон. А через кілька днів їх переправили на Чернігівщину. Вадим був у складі 16-го батальйону 58-ої бригади.

"Я телефонувала, ми спілкувались, а потім він перестав брати слухавку. Я зателефонувала його двоюрідному братові. Він каже: «Так він у Чернігівській області. Ти що не знаєш?». Я про це не знала", – розповіла дружина.

9 березня Вадим останній раз листувався з дружиною.

Коли чоловік перестав відповідати на повідомлення, Анастасія почала пошуки Вадима. На початку квітня дівчина виклала оголошення про пошуки чоловіка у Facebook. Командир Вадима думав, що більшість його бійців у полоні. Після розміщення оголошення, Анастасії почали дзвонити люди, розповідали, що відбувалось під час окупації. Пропонували допомогу з пошуком. Одного дня дружині зателефонував брат Вадима.

"Каже: «Все, можна його не шукати». Це було десь 12 квітня. Питаю, в якому сенсі не треба шукати? Він каже: «Його вже немає». Я запитала, то що жарт якийсь невдалий? «Подзвонила сестра Віка. Його знайшли в морзі", – згадує ту розмову Анастасія.

Та це був Вадим. Через декілька днів його поховали. У вересні 2022 року у Лукашівці відкрили монумент захисникам, які загинули під час бойових дій. Зокрема, Вадиму Назарову.

У 2022 році Вадиму дали посмертно орден "За мужність". Нагороду забрала дружина з сином.

Дмитро Колухонов народився 12 лютого 1990 року у Чернігові. Тут закінчив школу №27. Захоплювався музикою, грав на гітарі, з друзями створив власний рок-гурт. Крім того, мав успіхи у малюванні, захопився створенням татуювань і вже через деякий час працював за цим напрямом в одному з тату-салонів Києва.

У перші дні повномасштабної війни повернувся до рідного міста та одразу пішов до місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Так потрапив до складу одного з підрозділів військової частини А2298 та захищав Україну на посаді розвідника.

Загинув 12 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку. Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининському кафедральному соборі, поховали на кладовищі Яцево. Вдома у нього залишився син.

Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).

Мошенець Віктор Олексійович народився в місті Ічні Чернігівської області. Навчався в місцевій гімназії ім. С. Васильченка. Проходив строкову службу. У 2008-му закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна». Останні роки працював продавцем.

Добровільно вступив до лав Збройних Сил України 24 лютого 2022 року. Служив у роті охорони першого відділу Прилуцького РТЦК та СП, а в березні 2023-го був переведений в 44-ту окрему механізовану бригаду. Обіймав посаду старшого стрільця-оператора 5 механізованої роти другого механізованого батальйону військової частини А4723. Боронив цілісність держави на Куп'янському напрямку.

«Перебуваючи завжди у зонах активних бойових дій, він ніколи не скаржився, що йому важко. Навпаки, намагався всіх підтримувати, переконуючи, що все буде добре. Хто його знав, говорять, що такі люди зустрічаються вкрай рідко. Він мав ще стільки планів та нездійсненних мрій. Так і не встиг побачити свого сина, якого так сильно чекав», – написала дружина Юлія.

Сержант Віктор Мошенець поліг 7 серпня 2023 року поблизу села Берестове на Харківщині. Під час виконання бойового завдання він отримав поранення, несумісні з життям.

Поховали Віктора 19 серпня 2023 року на кладовищі "Шибенське".