Загиблі герої Чернігівщини: Перепелятник Олег. Пінчук Олександр. Розенко Дмитро

 Перепелятник Олег Миколайович – водій 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України, солдат.

Народився 1 грудня 1979 року в селі Халимонове Бахмацького району (нині – Бахмацької міської об’єднаної територіальної громади Ніжинського району) Чернігівської області. З дитинства мешкав у селі Тимофіївка Гадяцького району (нині – Великобудищанської сільської об’єднаної територіальної громади Миргородського району) Полтавської області. У 1995 році закінчив загальноосвітню школу села Плішивець Гадяцького району (нині – Великобудищанської сільської об’єднаної територіальної громади Миргородського району), у 1997 році – загальноосвітню школу села Книшівка Гадяцького району (нині – Великобудищанської сільської об’єднаної територіальної громади Миргородського району).

У 1997-1999 роках проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України. Служив у військовій частині в місті Володимир-Волинський Волинської області.

Після армії закінчив Професійно-технічне училище №10 міста Полтави (нині – Електрорадіотехнічний ліцей міста Полтави), у 2002 році – Гадяцьке професійно-технічне училище №47 (нині – Гадяцьке вище професійне аграрне училище; місто Гадяч Полтавської області), здобувши професію водія.

З 2002 року працював трактористом у Сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Мрія» (село Плішивець Гадяцького району), потім – помічником бурильника в Публічному акціонерному товаристві «Бурова компанія «Букрос» на території Полтавської області (у 2005-2011 роках), в Товаристві з обмеженою відповідальністю «НВП Технотерра» на території Полтавської області (у 2011-2013 роках), в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Сервісна бурова компанія Бізон» на території Саратовської області Російської Федерації (з 2013 року).

11 березня 2015 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив водієм 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади Оперативного командування «Північ» Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А4590 (польова пошта В2287)).

З 2015 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

16 березня 2016 року солдат Олег Перепелятник загинув від кулі снайпера в районі міста Авдіївка Донецької області.

18 березня 2016 року похований на кладовищі села Тимофіївка Гадяцького району (нині – Великобудищанської сільської об’єднаної територіальної громади Миргородського району) Полтавської області.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (08.04.2016; посмертно).

13 жовтня 2020 року в селі Книшівка Великобудищанської сільської об’єднаної територіальної громади Миргородського району Полтавської області на будівлі школи (вулиця Шкільна, 10), де навчався Олег Перепелятник, йому відкрито меморіальну дошку.

Пінчук Олександр Олександрович – водій мінометного взводу 167-го окремого батальйону територіальної оборони 119-ї окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління «Північ» Сил територіальної оборони Збройних сил України, солдат.

Народився 11 листопада 1990 року в місті Чернігів. Закінчив загальноосвітню школу №33 міста Чернігова та Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту (місто Чернігів).

Займався власною справою у сфері будівництва та ремонту житлових і нежитлових будівель.

У 2022 році мобілізований до лав Збройних сил України. Служив водієм мінометного взводу 167-го окремого батальйону територіальної оборони 119-ї окремої бригади територіальної оборони Регіонального управління «Північ» Сил територіальної оборони Збройних сил України (військова частина А7333, місто Корюківка Чернігівської області).

З 2022 року брав участь у боях з російськими окупантами. Воював на Лиманському напрямку.

4 лютого 2023 року солдат Олександр Пінчук загинув поблизу міста Кремінна Сєвєродонецького району Луганської області.

10 лютого 2023 року похований на кладовищі «Яцево» у місті Чернігів.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (07.04.2023; посмертно).

Розенко Дмитро Олегович – військовослужбовець 162-го окремого батальйону територіальної оборони 119-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних сил України, молодший сержант.

Народився 28 жовтня 1986 року в селі Чудівка Ріпкинського району (нині – Ріпкинської селищної об’єднаної територіальної громади Чернігівського району) Чернігівської області. У 2003 році закінчив загальноосвітню школу №2 селища міського типу Ріпки, у липні 2008 року – Одеську національну юридичну академію (нині – Національний університет «Одеська юридична академія»; місто Одеса) за спеціальністю «правознавство».

З серпня 2008 року працював в органах прокуратури. З серпня 2008 року по червень 2012 року – помічник прокурора Талалаївського району Чернігівської області, з червня 2012 року по жовтень 2013 року – прокурор прокуратури Талалаївського району Чернігівської області, з жовтня 2013 року по квітень 2016 року – прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Чернігівської області, з квітня 2016 року по грудень 2018 року – прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Чернігівської області, з грудня 2018 року по вересень 2020 року – прокурор відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, що поширює свою діяльність на Чернігівську область прокуратури Чернігівської області, з 11 вересня 2020 року – прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Чернігівської обласної прокуратури. Молодший радник юстиції.

З 28 січня 2015 року по 11 квітня 2016 року проходив військову службу у лавах Збройних Сил України по частковій мобілізації. Служив інструктором навчального взводу навчальної роти відділення підготовки фахівців підрозділів оперативного забезпечення 184-го навчального центру Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Збройних сил України (військова частина А2615 (польова пошта В4264), село Старичі Яворіського району Львівської області). Неодноразово писав рапорти з проханням відправити його в зону проведення антитерористичної операції на сході України, проте йому було відмовлено.

У вільний час розвідував історію свого рідного краю, вивчав свій родовід. Вивчав в архівах факти червоного терору на території рідного села, встановив жертв радянської влади села Чудівка, в тому числі своїх предків, та встановив їм пам’ятні знаки на території сільського кладовища. Дуже любив читати художню та документальну літературу, основною тематикою якої є визвольний рух України. Зібрав велику бібліотеку, в його колекції було близько 1000 книжок.

24 лютого 2022 року добровольцем мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 162-му окремому батальйоні територіальної оборони 119-ї окремої бригади територіальної оборони Сил територіальної оборони Збройних сил України (військова частина А7328, селище міського типу Седнів Чернігівського району Чернігівської області). Брав участь у боях за місто Чернігів.

25 лютого 2022 року підрозділ, в якому перебував молодший сержант Дмитро Розенко отримав завдання закріпитися в районі села Халявин Чернігівського району Чернігівської області. Разом із військовослужбовцями 1-ї окремої танкової Сіверської бригади вони мали завадити російським окупантам зайняти позиції на підступах до міста Чернігова.

Підрозділ, у складі якого діяв молодший сержант Дмитро Розенко, одним із перших вступив у бій з росіянами. Однак під навалою ворожої техніки українські воїни змушені були відступити до більш захищених позицій.

Молодший сержант Дмитро Розенко знаходився на БМП-1, яка поспіхом намагалась евакуювати воїнів до інших позицій. При відході наші підрозділи потрапили під ворожий обстріл артилерії. Один із вибухів пролунав біля БМП-1, внаслідок чого молодший сержант Дмитро Розенко отримав важкі осколкові поранення, від яких загинув.

12 квітня 2022 року похований на кладовищі села Чудівка.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (07.04.2022; посмертно).