Історії Воїнів: Артем Ракітін
24 лютого був зі своєю сім’єю у Чернігові. Напередодні цих страшних подій вже надходила інформація про можливість провокацій зі сторони росії.
Одразу вирішив відвезти свою сім’ю в безпечне місце. Побув з ними два дні і повернувся до дому. Повернувся, тому що відчував обов’язок перед батьківщиною, як чоловіка.
З кожним днем ситуація ставала складнішою. Люди залишалися без зв’язку, води та світла. Артем знав нашу область дуже добре, мав певний досвід у сфері безпеки. Тому і вирішив допомагати. Почалося все з колони звичайних легкових машин. Люди просили, він своєю машиною віз їх безпечними дорогами. Колона налічувала від 50 до 60 легкових машин. Потім прохань про допомогу стало так багато, що фізично не встигав відповісти всім. Тому команда стала більшою - приблизно 25 чернігівців. Навіть долучилися хлопці, які розробили сайт двома мовами, де небайдужі можуть допомагати грошима на бензин.
Команда робила дуже великий об’єм роботи, щоб дорога була безпечною.
своїми силами, командою самі вирішували питання. Зверталися до бізнесменів, у кого є маршрутки. Грузовими машинами вивозили, у пяти-тонниках. Просто не мали можливості по пасажирських авто. Раніше в таких машинах картоплю возили, а тепер людей рятували.
Спочатку в Артема і хлопців були гроші. Потім гроші скінчилися. Потім стали допомогати небайдужі люди. Скидали по 100-200 гривень.
Дуже важливо — назад поверталися тими самими машинами, але вже з “гуманітаркою”.
Людей транспортували раз на два дні. У середньому дорога займала 8-11 годин. І дорога дуже важка. Все залежало від маршруту, графіка, кількості машин та несправностей авто.
Посадка до автобуса дуже страшна. Люди хотіли жити: били один одного, кричали, люди дітей давили. Чоловіків не брали принципово, винятки: люди з інвалідністю, або поранені.
Дорога дуже небезпечна. На блокпостах допомогали, бо вже знали команду.
16 березня потрапили під мінометний обстріл при в’їзді до Чернігова. 17 березня обстрілювали “Смерчами”. З колонами все добре, всі дивом залилшилися цілими. А під Богданівкою за Семиполками потрапили під танковий бій, але колону вчасно розвернули і врятували. Через це дорога до Києва зайняла 10 годин.
Дуже бракувало сім’ї. Востаннє бачив дружину і сина 26 лютого. Зараз відпочинок — 2-4 години сну. Хоча останній раз команда не витримала і відпочивала 6 годин, вийшло навіть випрати речі. Пізніше волонтери стали знаходити квартири чи школи, де можна переночувати. Раніше спали на вокзалі. Не могли залишити людей і садили на потяги.
За словами Артема Ракітіна, своє поранення він отримав під час штурму російськими військами українських позицій на сході країни. Конкретного напрямку, де відбувався цей бій, Артем не назвав з міркувань безпеки.
"Ми прийшли укріпити суміжний підрозділ і вирівняти лінію оборони на фронті. Ми закріпилися на позиції разом. Нас було шість чоловік, а з суміжного підрозділу — чотири людини. І ми помінялися під ранок, заступили на позицію. І тут контрнаступ росіян. Їх було, виходить, дві БМП-шки і танк, ну і особового складу десь 45-50 людей. І вони нас почали штурмувати. В результаті мій побратим Гєра підбив одну БМП з гранатомета. У мене був ручний гранатомет, і я теж почав ним працювати. Було видно втрати у них, коли вони почали десантуватися. Потім я дістав автомат, і почав працювати з нього. Я так розумію, що я «попалив» свою позицію, коли працював гранатометом. І по мені почав працювати танк та засипав обличчя. Поранення я отримав саме після танкового обстрілу", — каже Артем.
Загиблих українських бійців під час цього бою не було, каже Ракітін. Разом з ним поранення отримало ще кілька побратимів. Евакуація з місця бою тривала протягом 14 годин.
"Коли я отримав поранення, у мене дитина моя постала перед очима, дружина. Просто відходив у інший світ. Коли ти починаєш хрипіти, і ти за життя борешся. Ось так хрипиш і борешся. Невже 30 років, і ти все, і ти вже загинув? Ось таке було внутрішнє відчуття, це просто не передати словами".
"Наразі мене госпіталізували. Зараз перебуваю у госпіталі на лікарняному. Прогрес є. Око одне відкрилося. Життю нічого не загрожує, але у мене роздроблені ще дві кості в черепі. Думаю, що до мозку там не дістають осколки, щоб нервові якісь клітини зачепило. По тім трьом осколках, які залишаються в мені, ще будуть ухвалювати рішення, або вони будуть там у мене, або будуть далі оперувати".
Також він додав, що є вірогідність відновлення зору пораненого ока хоча б на якийсь відсоток, але вона зовсім невелика.
Збір на відновлення Артема Ракітіна після поранення 22 жовтня відкрила волонтерка Надія Другова на своїй Instagram-сторінці.
"Я вже звернувся у приватну клініку, окрім госпіталю, щодо реабілітації. Я прийшов здоровим, і я хочу залишатися по максимуму здоровим. І буду для цього все робити, щоб у мене були найкращі в Україні та Європі лікарі, які мені будуть оперувати далі очі. Це буде довгий процес. І під час цього довгого процесу ми будемо шукати професіональних лікарів. Будемо робити кілька зустрічей з одним, з другим, з третім. Будемо ухвалювати для мене як найкращі умови й найкращі рішення. Це не місяць, не два, можливо й рік все триватиме".
Зі слів Артема Ракітіна, якщо після всього курсу реабілітації із зібраної суми на банку для його відновлення залишаться кошти, то він їх переадресує на потреби побратимів зі свого підрозділу. Також у своїх відеосторіс в Instagram Артем подякував усім, хто пожертвував кошти на його відновлення.
Коментарі
Дописати коментар