Вбиті росією: Довбенко Олександр. Ворошкевич Богдан. Дольник Сергій

54-річний Олександр Довбенко загинув у батьківській хаті у селі Терехівка на Чернігівщині. Село було в окупації. Олександр жив сам. Близько 3 години ночі 10 березня 2022 року у дім влучив снаряд. Олександр не зміг вибратися з вогню.

«Російські військові окупували село у перші дні війни. Але ми з братом здзвонювалися щодня: на фермі був генератор і Сашко там заряджав телефон. А потім моїй кумі зателефонували сусіди і сказали, що батьківський дім згорів. Ще якийсь час була надія, що брат у ту ніч залишився на фермі чи у друзів… Але дива не сталося. Після звільнення Терехівки рятувальники знайшли останки Олександра біля вхідних дверей, він просто не встиг вибратися з вогню», – розповіла сестра Тетяна.

Олександр Довбенко народився у Терехівці. Після школи проходив строкову службу у Москві (РФ), був там пожежником. Повернувшись додому, вивчився на водія. Якийсь час працював у колгоспі, згодом розвозив продукти у Чернігові. А в останні роки жив у Терехівці, доглядав батьків, поки ті були живі. Розводив тварин, працював у місцевого фермера.

«Мій брат був доброю людиною. Його любили у селі. Він обожнював техніку. Машини й господарство це і були його хобі. Зараз вже немає ні кролів, ні птиці… Окупанти все знищили», – сказала сестра. В Олександра залишилися донька, сестра та інші родичі.

На згадку про нього вони мають лише копію паспорта, всі інші фото чоловіка згоріли.

30-річний Богдан Ворошкевич загинув у Чернігові 15 березня 2022 року. Він прийшов перевірити дім, адже з дружиною і сином після початку повномасштабної війни жили у погребі родичів. Почався обстріл. Богдана відкинуло вибуховою хвилею. Від отриманих поранень він загинув. Дім родини згорів.

Дружині Світлані про те, що дім палає, повідомили сусіди. Вони ж викликали рятувальників. Тіло Богдана до звільнення області (початок квітня 2022 року) було у морзі. Потім його поховали на старому кладовищі в Ялівщині разом з іншими містянами, які загинули під час облоги Чернігова.

Богдан народився у Чернігові. Після школи навчався у професійному будівельному ліцеї на столяра. Працював на місцевій кондитерській фабриці вантажником. А потім влаштувався у Чернігівське тролейбусне управління і останні роки був водієм тролейбуса.

«Його тролейбус №489 був і залишається найпатріотичнішим. Я зробила йому вишивку в кабіну, хлопці її не забирали», – розповіла дружина Світлана.

Богдан обожнював футбол, уболівав за «Шахтар». Тож на робочому місці мав символіку команди. Навіть м’яч із підписами гравців повісив.

«Отакий ексклюзивний тролейбус курсує Черніговом, але вже без Богдана», – додала Світлана.

Дружина розповіла, що Богдан був життєрадісним, мав гарне почуття гумору. Обожнював свій дім, планував його збільшити, мріяв про власну автівку. Мав звичайні людські плани на життя…

У Богдана Ворошкевича залишилися дружина, син, батьки й інші родичі.

Дім сім'ї зруйновано. У пам’ять про чоловіка Світлана відбудовує його за допомогою волонтерів «Бо Можемо» та власними силами.

Сергію Дольнику було 58 років. Він підірвався на протитанковій міні, коли поїхав після звільнення Чернігівщини обробляти поле під селом Киїнка. Вибух був дуже сильним: від трактора залишився обвуглений металобрухт, а тіло Сергія відкинуло на 30 метрів. Трагедія сталася 23 травня 2022 року.

«Власник фермерського господарства сказав, що розмінування було... Біля Киїнки точилися страшні бої, я нікого не звинувачую. Але там небезпечно, знаю, що вже після Сергія на авто підірвалися ще люди, і міни протитанкові знаходили», – сказала дружина загиблого, Наталя.

Сергій Дольник народився у селі Гірманка Чернігівського району. Після школи відслужив строкову службу, а потім повернувся додому. Працював у колгоспі, а після їх розпаду – на сільськогосподарському підприємстві. Одружився, став батьком трьох дітей.

Сергій обожнював свій трактор і роботу в полі. Займався також штучним осіменінням корів, за що його дуже цінували. Адже, як кажуть місцеві жителі, корови для селян – це годувальниці.

Сергій брав активну участь у житті громади, без нього не проходив жоден концерт.

«Він так співав... На сцені викладався на повну. Грав на гітарі, ударних, гармошці. Усьому навчився сам. Уже півтора роки минуло, а ніхто його в селі не забув», – сказала дружина.

Подруга родини Оксана пригадала, як Сергій завжди розповідав про початок дня на полі: «Він приходив на репетиції після роботи і ділився з нами, як зустрічав ранок, як виблискує трава, коли сонце сходить… Нам його дуже не вистачає. Це був справжній друг. Людина, світла душа».

Також Сергій займався спортом. До 45 років удома тренувався з гирями. Він був чи не у всьому самоуком, але за результатами – професіоналом. У Сергія Дольника залишилися дружина, троє дітей і п’ятеро онуків.