Вбиті росією: Вареник Володимир. Селюх Юлія. Столинець Дмитро

64-річний Володимир Вареник загинув 10 березня 2022 року в селі Лукашівка на Чернігівщині. Того дня були сильні обстріли. Уся родина сховалася у погребі, але туди потрапив уламок і спричинив пожежу.

Люди вибралися на вулицю, трохи посиділи за хатою. Однак обстріли не стихали. Володимир сказав рідним ховатися в літню кухню. Та туди теж влучив снаряд.

«Мене викинуло надвір. Відкриваю очі і бачу тата навпроти. Він дивиться на мене, каже: «Оце і все…». Я одразу не зрозуміла, що його так сильно поранило, кричала: «Таточку, тримайся!» Але він більше не зміг… З рота пішла кров і він затих. Все тіло тата було посічене осколками», – розповіла донька Ольга.

Володимир народився і майже все життя прожив у Лукашівці. Після школи навчався на будівельника у Чернігові. Ця професія стала справою його життя: він ремонтував дахи, клав плитку, робив ремонти односельцям. У вільний час ходив на риболовлю та полювання.

Володимир був батьком трьох дітей. Для сім'ї власноруч розширив дім: добудував дві кімнати, ванну, коридор. Звів гараж та столярну майстерню на подвір’ї. Все це згоріло наступного дня після смерті господаря – у дім влучив снаряд. Родина Володимира на той час переховувалася у погребах сусідів.

Тіло Володимира російські солдати вивезли на сусіднє кладовище. Після звільнення Чернігівщини на початку квітня 2022 року донька знайшла могилу батька і перепоховала його.

«Мій тато завжди був позитивний, енергійний. Його 64 роки йому ніхто не давав: він виглядав максимум на 50. Щозими на Водохреща батько обливався холодною водою з колодязя. Я не пам’ятаю, щоб він чимось хворів взагалі… Мені не віриться, що його більше немає. Здається, просто поїхав кудись і ось-ось повернеться», – сказала Ольга.

У Володимира Вареника залишилися дружина, троє дітей та четверо онуків.

Юлія Селюх загинула 6 березня 2022 року на трасі біля села Количівка Чернігівської області. Вона зі сином, племінником та друзями їхали до Чернігова з окупованої Іванівки. Минувши всього кілька кілометрів, автомобіль підірвався на міні.

Юлії було 45 років. Вона народилася в Києві. Закінчила столичне медучилище №2. Здобула професію фельдшерки-лаборантки. Вийшла заміж і перебралася до Чернігова. Народила доньку та сина. Працювала в Чернігівській районній санстанції, а потім у районному центрі контролю та профілактики хвороб.

В Іванівці Юлія з чоловіком збудували будинок, де вона любила вирощувати квіти і створювати ландшафтний дизайн. Після початку повномасштабна війни чоловік вивіз туди дружину із сином, а сам залишився в місті – був у територіальній обороні.

«Чернігів обстрілювали, фактично стирали з лиця землі бомбами. Я вважав, що в селі їм буде безпечніше. Але російські війська окупували Іванівку. Юлю зі сином та племінником вигнали у погріб. Перед цим у дім влучив снаряд… Дружина від цього всього панікувала, хоча зазвичай була спокійна і врівноважена. Потім наш спільний друг Володя Палуб попросив окупантів відпустити Юлю з ним до Чернігова», – розповів Анатолій Селюх, чоловік загиблої.

6 березня 2022 року йому подзвонив поліцейський і повідомив, що тільки-но перевозив його сина із однієї лікарні до іншої. У хлопця були зламані ноги, ключиці, він мав травми черепа… Син розповів, що мама горіла у нього на очах. Ще три години вона були при тямі, а потім померла. У Юлії залишилися чоловік, син, донька та онука.

73-річний Дмитро Столинець загинув 5 березня 2022 року в селі Іванівка на Чернігівщині. Снаряд влучив у будинок, де він перебував зі знайомою 96-річною Ольгою Дудою. Вони обоє згоріли живцем.

Дмитро народився в селі Довжик. Навчався в Чернігові на регулювальника радіоапаратури. Кілька років працював за фахом. Потім разом із дружиною відкрили бізнес: продавали на ринку запчастини для мотоциклів і велосипедів.

Сім’я жила у приватному будинку в Чернігові. Дмитро любив працювати на землі. У 2022 році планував закрити бізнес і повноцінно піти на пенсію. Однак не встиг.

Коли почалася повномасштабна війна, Дмитро з дружиною, донькою та онукою виїхали до Іванівки. Одну ніч вони провели в будинку знайомої родини 96-річної Ольги Дуди. Потім разом перейшли до будинку іншого родича. Та невдовзі Ольга захотіла повернутися додому. Дмитро вирішив піти з нею, аби за потреби допомогти.

«Востаннє ми бачилися вранці 5 березня. Говорили про буденні речі. Дмитро розказував онучці, що скоро буде 8 березня і він принесе цукерки. Хто ж знав, що це остання наша зустріч», – пригадала дружина Алла. У Дмитра залишилися дружина, троє дітей та двоє онуків.