Вбиті росією: Будченко Надія. Музика Марія. Музика Дмитро

Надії Будченко було 69 років. Вона померла 28 березня 2022-го в полоні російських окупантів у селі Ягідне на Чернігівщині. Там у шкільному підвалі силоміць утримували 367 людей.

У приміщенні було тісно, нічим дихати. У Надії розпухли і відмовили ноги, від нестачі кисню почалося марення. Ліків не було. Коли Надії стало дуже зле, на ношах її винесли у кочегарку, де зазвичай зберігали тіла перед похованням. Коли окупанти дозволяли, жінку навідував зять Володимир. Приносив поїсти, але вона майже нічого не їла, просто лежала. Так провела чотири дні і померла.

Надія була родом із Козелецького району Чернігівщини. Закінчила школу, вийшла заміж, народила доньку. Згодом переїхала з родиною до Ягідного. Працювала каменщицею, потім – на місцевому сільськогосподарському підприємстві. Їздила на ринок у Чернігів продавати яблука.

Надія дбала про комфорт родини. На пенсії доглядала за правнуком, поки інші рідні були на роботі.

«Мама все життя тяжко працювала. То робота, то ринок, то городи, то господарство. Прийде натомлена, ні на що інше часу вже не вистачало… У молодості вона вишивала картини хрестиком, такі гарні були. Мені її дуже не вистачає», – сказала донька загиблої Любов Іващенко.

Надія Будченко не дожила двох діб до звільнення українськими захисниками села Ягідне. Її донька через нестерпні умови життя в підвалі важко захворіла – в жінки відмовили нирки, її ледве врятували.

80-річна Марія Музика померла 17 березня 2022 року в шкільному підвалі села Ягідне, куди російські окупанти силоміць зігнали місцевих жителів. Людей тримали в полоні 27 днів. Від нестачі кисню та загострення хвороб під час окупації в Ягідному померли 10 літніх мешканців. Серед них був і чоловік Марії, його серце зупинилося 9 березня.

Марія Музика народилася в Ріпкинському районі на Чернігівщині. У Ягідному працювала на фермі, потім робітницею у полі. Згодом вона здобула освіту вчительки молодших класів. Стала вихователькою дитсадка. З часом – очолила його. Марія жила активно: організовувала свята у садочку, вдома доглядала господарство, ростила дітей.

«Мама любила вечорами збиратися з сусідками на лавочках і обговорювати новини. Це був такий особистий час для жінок, коли всі справи зроблені. Також ми часто ходили в кіно до сільського клубу – наряджалися, як на свято. Іноді їздили на екскурсії всім селом. Мама дуже любила ці поїздки», – каже дочка Тетяна.

На пенсії головною втіхою Марії стали онуки та праця на городі. Але здоров’я погіршувалося. У серпні 2021 року Марія перенесла інсульт, ходила з палицею. Також мала хвороби серця та слабкий зір.

Перед повномасштабною війною родина встигла придбати ліків, аби пережити ті страшні часи. Але не судилося...

Марію привезли у шкільний підвал на садовій тачці. Коли 9 березня помер її чоловік Дмитро, з яким прожили понад 50 років, Марія навіть не могла виразити свою тугу, попрощатися. Вона просто тихенько плакала, сидячи на лавці у підвалі, коли тіло Дмитра забирали.

«В мами у підвалі дуже набрякли ноги. Вона такі муки терпіла… Але не жалілася. Одного дня вона похилила голову і каже: «Потримай мене, я поcплю». І так заснула навіки», – розповідає Тетяна. У Марії Музики залишилося двоє дітей та троє онуків.

Дмитру Музиці був 91 рік. Він помер внаслідок полону російських окупантів у Ягідному. 

Дмитро був родом із Чернігівщини. Другу світову застав дитиною. Тоді активних бойових дій не бачив – жителів його рідної Золотинки евакуювали на терени Бессарабії й повернулися в рідне село після завершення війни.

У молодості Дмитро працював на взуттєвій фабриці та в типографії у Чернігові. Водночас навчався на агронома. Ним і пропрацював більшу частину життя у Ягідному, куди перебрався у 1950-х. Там у них із дружиною Марією народилося двоє дітей.

«Тато не був весельчаком, але й суворим його не назвеш. Пам’ятаю, як вечорами він розповідав нам із братом казку про трьох ведмедів. Так кумедно копіював голос кожного із них», – згадує донька Тетяна.

Дмитро навчав дочку й сина правил догляду за рослинами, зокрема – робити щеплення. Чоловік обожнював свою справу. Він мав незвичайний сад: на одному стовбурі прищепив по кілька сортів фруктів. Формував крони-паркани, які утворювали красиві орнаменти.

Коли наприкінці лютого 2022 року російські війська почали обстрілювати Ягідне, родина Дмитра ховалася в погребі. Однак він спускатися туди не міг – чоловікові було важко ходити, тож залишався в будинку.

5 березня вранці російські військові зайшли на подвір’я Музик. Усім, хто був у погребі, наказали йти в шкільний підвал. Дмитра, який був у хаті, привезли туди ввечері на садовій тачці. У підвалі було багато людей. Тісно, темно, душно.

«Татові було дуже важко, він не міг встати, від задухи – дихати… А 9 березня вранці батько трохи поїв. Потім мені здалося, що заснув. Десь о 16 годині нам давали їсти. Я до нього, будити – а тато мертвий», – згадує Тетяна.

Дмитра віднесли на ношах додому, де його тіло пролежало ще три дні. Коли назбиралося п’ять загиблих, їх дозволили поховати на кладовищі.

Тетяна сумує за батьком. Їй прикро, що через окупацію російськими військами Ягідного достойно поховати 91-річного тата не вдалося. У Дмитра залишилось двоє дітей та троє онуків.