Загиблі герої Чернігівщини: Приходько Євген. Бровко Владислав. Гребеник Максим

Старший солдат Євген Приходько народився 6 травня 1997 року в Носівці. Навчався у першій міській школі, а далі здобував майбутню професію економіста-міжнародника  в Національній Академії України.

Після здобуття вищої освіти та проходження строкової служби, Євген працював за кордоном. За кілька місяців до лютого 2022 року юнак повернувся до столиці, влаштувався на роботу.

"Євген був  щирим, відкритим, дуже позитивним хлопцем. Любив футбол,йому дуже вдавалися театральні ролі. Він був справді  хорошою, доброю людиною…", - пишуть на сайті Носівської міської ради.

У лютому 2022 року Євген добровільно пішов  у військову частину Національної Гвардії в Києві.  Служив на посаді номера обслуги 1 відділу 3 взводу ОП 7-ї роти ОП (на борнестрнспортерах) 3 БОП.

25 грудня  він разом з побратимами прийняв бій в районі населеного пункту Ямпіль Краматорського району Донецької області. Із цього дня він не виходив на зв’язок. Побратими розповідають, що ще два дні наш земляк допомагав евакуйовувати поранених з кривавого поля бою. За кілька днів - 28 грудня - Євген Приходько  був знайдений вбитим.

Поховано Євгена Приходька буде у Носівці.

Звертаємося з проханням підтримати петицію про присвоєння звання Героя України Євгену Приходьку, який віддав найцінніше - життя - у захисті територіальної цілісності і незалежності України.

Петиція

https://petition.president.gov.ua/petition/216404?fbclid=PAAaaqIuTnHYNnbJvy6FD5cueZ4aAkTB5zNwcs7NdhPxumIMzcm6ZX0divPUQ

Солдат Владислав Бровко (1.01.1975 – 9.01.2024) народився, виріс і жив у Носівці. Навчався спершу у міській школі №5, середню освіту здобував у міській школі №1. Оскільки виріс у родині музикантів, майбутня професія була очевидною. Владислав продовжив здобуття освіти у фаховому музичному закладі Ніжина, ставши професійним музикантом гри на баяні. Проте професійне життя пов’язав з іншою зайнятістю:  був справжнім майстром створення меблів. Тривалий час працював на місцевій меблевій фабриці. Після її закриття працював на різних роботах. А в серпні 2023 року став до лав Збройних Сил України як мобілізований.

Виконував обов’язки номер обслуги 3-го відділення 2-го взводу 2-ї роти 1-го механізованого батальйону. Керівництво частини, побратими відзначають надзвичайну відповідальність, відданість військовій справі нашого земляка. Він, як і вдома для своїх найрідніших, мами, дружини, синочка, на фронті був людиною честі, щирим, безмежно добрим, небайдужим, надійним.

На жаль, під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини поблизу населеного пункту Костянтинівка Покровського району на Донеччині він загинув. Сталося це 9 січня.

Солдат Максим Анатолійович Гребеник (13.01.1992 — 10.11.2023) народився в Селищі, закінчив сільську школу, навчався в Київському механіко-металургійному технікумі, потім вступив до Київського будівельного університету. Закінчити його не встиг, а ось будівничим йшов по життю. Спритний, швидкий, відповідальний, Максим мав гострий розум, золоті руки до будь-якої справи, за яку брався. Разом з тим він був неймовірно доброю, щирою, відкритою людиною, завжди готовим прийти на допомогу. Мав дуже багато друзів. Працював на різних роботах, жартував, що шукає себе, а врешті знайшов себе у Збройних Силах України.

25 лютого у його батька Анатолія Віталійовича день народження. Але у 2022 році його не святкували, а зустрічали доньку Наталю з дітьми, і жили в невідомості та страху, що буде далі. Для Максима цей день став часом прийняття важливого чоловічого рішення: він став на захист рідного краю. Спочатку в теробороні, але бажання захищати Батьківщину на передових позиціях його не полишало. У День Незалежності України і в день народження мами Валентини Григорівни 24 серпня 2022 року він став на службу у Збройні Сили. Спочатку був у Житомирі, навчальний центр, а далі — гарячий схід.

Максим виконував обов’язки водія 2 протитанкового відділення взводу вогневої підтримки десантно-штурмової роти славнозвісної 79 бригади, керував БТР. Адже все життя любив і знався на всій техніці. Саме там у пеклі, через яке проходять наші хлопці, він врятував життя багатьом побратимам, бо вчасно накладав турнікет чи надав іншу необхідну першу домедичну допомогу. Його мама все своє життя рятувала земляків, працюючи сільським фельдшером. Певно, це від неї в сина відкрилися такі здібності, бо доводилося на ходу робити такі маніпуляції, що зможе зробити хіба досвідчений медик. Але коли дрон-камікадзе влучив в евакуаційну бригаду, Максиму дуже посікло ноги і від сильної кровотечі він втратив свідомість. Тільки ось йому допомогу надати було нікому… Це сталося вночі 10 листопада, в районі с. Новомихайлівка, Покровського району, Донецької області.

«Він народився, щоб стати Героєм, захисником. Боляче, що говорити про цю молоду людину доводиться у минулому часі. Так не має бути… Війна дуже змінює людей. Дуже змінився і Максим. Це помітили всі, коли він приїздив у короткострокову відпустку за кілька тижнів до загибелі. Залишаючись вірним  військовій присязі, до останнього, він боровся за Україну і щиро вірив у Перемогу. Мав багато мрій та планів на світле майбутнє», — йдеться у повідомленні.

За відмінну службу та беззаперечне виконання своїх обов’язків  Максим має нагороди: відзнака Президента  «За оборону України» та нагрудний знак «Честь і Слава» від Міністерства оборони України. Поховано Максима Гребеника у рідному селі. Вічна пам’ять і слава загиблому Герою!