Загиблі герої Чернігівщини: Буйновський Ігор. Зеленський Олександр. Мельник Андрій

І́гор Анато́лійович Буйно́вський (народився 14 лютого 1968 — помер 28 січня 2015) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.

Працював від 1988 року на Південноукраїнській АЕС — спочатку електрослюсарем, з 1997-го — на посаді інженера з ремонту. 1999 року став наглядовим інспектором служби відомчого нагляду та пожежної безпеки, 2004-го прийнятий інструктором в навчально-тренувальний центр. 2010 року балотувався на посаду міського голови Южноукраїнська.

21 серпня 2014-го мобілізований як доброволець; солдат артилерійського розрахунку зенітно-артилерійського взводу, 13-й окремий мотопіхотний батальйон «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади.

Загинув 28 січня 2015-го внаслідок обстрілу з РСЗВ «Град» позицій військових під Вуглегірськом. Ігоря вбило електричним струмом — впали лінії електропередач внаслідок обстрілу.

Після проведення процедур ідентифікації 28 травня 2015-го похований в Южноукраїнську.

Без сина лишилась мама Зінаїда Григорівна.

• Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
• Нагороджений відзнакою Громадської Спілки «Всеукраїнське об’єднання «Ми українці» орденом «Хрест Героя» (посмертно).
• На фасаді будинку, у якому проживав Ігор Буйновський, встановлено меморіальну дошку його честі.
• Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 28 січня.

Олекса́ндр Миха́йлович Зеле́нський (нар. 2 вересня 1971 — пом. 28 січня 2015) — солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.

Початкову освіту здобув у Раківській середній школі, 1982-го родина переїхала до За­озерного, де закінчив ЗОШ, по тому вчився в Новокаховському ПТУ № 14, верстатник широкого профілю. Працював у місцевому радгоспі «Херсон­ський». Протягом 1989—1991 років відслужив строкову службу в РА. Проживав у селі Заозерне (Каховський район), займався домашнім господарством та доглядав за матір'ю.

З початком війни займався волонтерською діяльністю, потім у серпні 2014-го зголосився добровольцем, стрілець, 13-й окремий мотопіхотний батальйон «Чернігів-1» 1-ї окремої танкової бригади, перебував на позиціях в Станиці Луганській.

Загинув 28 січня 2015-го внаслідок обстрілу з РСЗВ «Град» позицій військових під Вуглегірськом — згорів у БТРі.

Похований 19 вересня 2015-го в селі Заозерне.

Без сина лишилася мама Віра Терентіївна.

• Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
• 6 грудня 2016 року на фасаді в Заозерненської школи, де навчався Олександр, йому відкрили меморіальну дошку.
• Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 28 січня.

Андрі́й Іва́нович Ме́льник (нар. 3 грудня 1979 — пом. 29 січня 2015) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Народився у робітничій родині, виростав із старшим братом і сестрою. 1997 року закінчсив Олександрійську ЗОШ, працював трактористом в місцевому колгоспі. Пройшов строкову службу в лавах Збройних сил України; демобілізувавшись, працював в різних сферах виробництва.

У часі війни — старший механік-водій танкового взводу, 13-й окремий мотопіхотний батальйон «Чернігів-1». Свій старенький танк він називав «Малюсінький», у ньому не було зв'язку — ні внутрішнього з екіпажем, ні зовнішнього з командуванням.

Загинув 29 січня 2015-го у бою на блокпосту 1302 під Вуглегірськом. Прикриваючи побратимів, які відходили на попередні позиції біля Вуглегірська, екіпаж «Малюсінького» вступив у нерівний бій з колоною терористів; поцілили в оглядове вікно водія танка. Двом воякам екіпажу танку вдалося врятуватися, один з важкими пораненнями потрапив у лікарню, інший — у полон. У тому ж часі полягли солдати Сергій Андрусенко і Андрій Лебедєв та старші солдати Олександр Бригинець й Олег Соломаха.

Був похований в безіменній могилі у місті Дніпропетровськ. Тривалий час його розшукували серед полонених і поранених, у червні 2015-го ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих.

Без Андрія лишились батьки, брат та сестра, донька 2008 р.н.

Похований в Олександрії 25 червня 2015-го, у останню дорогу Андрія проводжали на колінах.

• Указом Президента України № 37/2016 від 4 лютого 2016 року, «за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
• Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно).
• На честь Андрія у Олександрії названо вулицю.
• На фасаді Олександрійської школи Рівненського району, де навчався Андрій, йому відкрили пам'ятну дошку.
• Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 29 січня.