Вбиті росією: Янюк Анатолій. Напалько Любов. Корінев Сергій

30-річний Анатолій Янюк загинув 3 березня 2022 року в селі Ягідне на Чернігівщині. Беззбройного цивільного чоловіка російські військові розстріляли біля двору його дідуся й бабусі. Окупанти наказали Анатолію лягти, та він відповів: «Я на своїй землі, перед вами лягати не буду». Після цих слів хлопця вбили пострілом у голову.

Тривалий час тіло лежало у дворі, потім російські окупанти вивезли Анатолія до лісу. Коли в шкільному підвалі Ягідного, куди вони зігнали все село, загинуло кілька людей, їх дозволили прикопати на кладовищі. Тоді селяни забрали й тіло Анатолія. Після звільнення Ягідного братню могилу ексгумували й невдовзі загиблого перепоховали окремо на тому ж кладовищі.

Анатолій народився в місті Славутич на Київщині. У Ягідному жили його дідусь та бабуся. Анатолій з дитинства часто приїздив туди на канікули. Після школи він навчався в Київському вищому професійному училищі будівництва і дизайну на столяра-паркетника. Потім здобув освіту електрика. Працював у Києві, Чернігові на меблевих фабриках. Їздив на заробітки в Польщу. Планував працювати водієм пасажирського мінібуса.

Повномасштабна війна застала Анатолія в Чернігові. Повернутися до Славутича він не міг – транспорт не курсував. Анатолій доїхав до автомобільного мосту в Чернігові, а потім із друзями пішки йшов майже 18 кілометрів до Ягідного.

Зі своєю мамою чоловік востаннє говорив 26 лютого, після цього зв’язок у Ягідному зник. Про окупацію і загибель сина батьки дізналися на початку квітня, після звільнення Чернігівщини Збройними Силами України.

Забрати тіло Анатолія з моргу допомогли друзі та волонтери. Вони на руках несли білий мішок із ним через пішохідний міст, а потім поїхали до Ягідного. По-іншому зробити було неможливо, бо автомобільний міст до Чернігова зруйнували.

«Я сиділа поруч із тілом сина, говорила до нього востаннє… Мій Толік завжди був такий щирий, добрий, душевний... Він так багато працював, стільки всього вмів. Допомагав і рідним, і друзям. Тепер ми з чоловіком лишилися самі», – сказала пані Марія. В Анатолія Янюка залишилися батьки, дідусь і бабуся.

73-річна Любов Напалько загинула 6 березня 2022 року в Іванівці на Чернігівщині. Вона йшла до сина, який жив по сусідству, коли поруч розірвався снаряд.

Любов Напалько народилася в Іванівці. Там вийшла заміж і народила сина. Працювала продавчинею у місцевих крамницях. Вдома садила город і вирощувала квіти. Після трагедії її тюльпани, нарциси та піони продовжують квітнути у дворі сина та невістки.

«Мама обожнювала квіти, садила їх скрізь. Останні роки вона жила сама. Тато давно помер, вітчим теж… В неї було звичайне життя: любила бавитися з правнуками, хотіла допомогти онукам, посадити город», – сказав син загиблої Геннадій Радченко.

Коли російські війська окупували село, Любов носила зі собою цінні речі та заощадження. Сказала про це Геннадію, на випадок, якщо її не стане. Любов часто приходила до будинку сина, залишатися самій у домі їй було страшно.

«6 березня я стояв на ґанку, бачу – мама йде. Тільки зайшов у хату, щоб сказати дружині про це, а воно як бахне! Я впав. Тут сусід кричить: мати твоя померла. Я підбіг, снаряд упав біля двору, два уламки попали мамі у груди та шию, кров лилася…», – пригадав Геннадій.

Любов Напалько поховали в її квітах на городі, а після звільнення села Збройними силами України перепоховали на місцевому кладовищі. У жінки залишилися син, невістка, онуки та правнуки.

33-річний Сергій Корінев загинув у селі Іванівка на Чернігівщині. 9 березня 2022 року ввечері він вийшов на вулицю покурити і зник. На той час село вже кілька днів було в окупації.

Після звільнення Іванівки 31 березня 2022 року тіло загиблого виявили у трансформаторній на фермі, що на околиці села. У Сергія були зв’язані руки та ноги, на тілі – сліди катувань. Його застрелили в голову. Судмедексперт сказав матері, що він тривалий час висів догори дригом. 

Сергій Корінев народився у Донецьку. Коли він був дитиною, мама переїхала до села Іванівка на Чернігівщині. Там хлопець закінчив школу, а потім працював у селі: допомагав людям по господарству, пас корів. Якийсь час працював у Києві. Однак через проблеми зі здоров’ям повернувся додому.
Останні місяці перед повномасштабною війною працював на місцевому підприємстві, де робили вхідні двері. За словами матері, дуже радів цій роботі. У вільний час Сергій захоплювався риболовлею, любив плавати та тренуватися на перекладині. Після початку повномасштабної війни він разом із іншими чоловіками поїхав добровольцем до Чернігова, хотів служити. Однак Сергія відправили додому – він мав епілепсію.

«Під час окупації син дуже переживав. Російські солдати під час обшуків наказували роздягатися, шукали сліди від бронежилета та зброї... Того дня, 9 березня, ми повечеряли і син вийшов надвір покурити. Більше живим я його не бачила», – розповіла мама загиблого Юлія Корінева. Сергія Корінева поховали в Іванівці. У нього залишилися мама, сестра та племінниця.