Вбиті росією: Луданий Анатолій. Даценко Павло. Броннікова Олена

Анатолієві Луданому було 70 років. Він мав проблеми з серцем. Здоров’я чоловіка різко погіршилося під час перебування у полоні окупантів у селі Ягідне на Чернігівщині. Анатолія російські військові спровадили до шкільного підвалу 4 березня 2022 року. Там загалом перебували 367 людей. У приміщенні було тісно, не вистачало повітря.

В Анатолія розпухли ноги. Зять із друзями іноді виводили його надвір. Але було непросто пройти повз десятки людей і піднятися вгору стрімкими сходами. Через кисневе голодування Анатолій марив, кричав на російських військових. Зять Юрій просив окупантів відпустити тестя додому. Вони дозволили. 11 березня вдома Анатолій Луданий помер.

Анатолій тривалий час жив у місті Прилуки Чернігівської області. Працював водієм маршрутного автобуса. У 1988 році він із родиною переїхав до Ягідного – щоби бути ближче до сина, який одружився та оселився у сусідньому селі. Крім того, в Ягідному тоді була робота. Останні активні роки до пенсії Анатолій працював охоронцем на місцевому сільськогосподарському підприємстві.

«У кожного спитайте, скажуть, що мій тесть був дуже доброю людиною. Він останнє віддасть, якщо людині потрібно… За життя Анатолій багато працював. Останні роки мав вільний час і любив дивитися політичні передачі, читати пресу. Дуже хотів побачити правнуків. Але не судилося. Помер за три місяці до народження першого», – каже Юрій Прядко.

В Анатолія Луданого залишилися донька та онуки. Сина чоловіка, який жив у сусідньому селі, російський снайпер застрелив у березні 2022 року.

Від ускладнень, викликаних переважно нестачею кисню, під час окупації Ягідного загинуло 10 людей. Їхні імена та дати смерті місцеві записували на стіні підвалу.

Павлові Даценку було 86 років. Він помер у шкільному підвалі села Ягідне на Чернігівщині, де російські окупанти силоміць утримували 367 людей. 10 полонених померли від нестерпних умов. Їхні прізвища записали на стіні підвалу.

Павло народився на Хмельниччині. Закінчив школу, відслужив строкову службу, одружився, народилося двоє доньок. У 16 років старша поїхала навчатися до Чернігова. Їй дуже сподобалося місто, вона розхвалювала його перед рідними. Так решта сім'ї теж перебралася на Чернігівщину. Оселилися в Ягідному, там була робота і давали безкоштовне житло.

Спочатку родина жила в державному будинку. Потім отримали місце під забудову, де Павло власноруч збудував дім.

Він багато всього майстрував із дерева. Коли вийшов на пенсію – робив грубки селянам. У 2022 році планував утеплити будинок, щоби повністю відмовитися від споживання газу.

Павло Даценко займався спортом. Любив чаї з трав, цікавився народною медициною. Ще у 84 роки саморобним плужком орав город, возив дрова.

Востаннє онук Олександр Рень бачив дідуся 19 лютого, напередодні війни.

«Дід казав мені, що російські окупанти будуть гіршими за німецьких солдатів під час Другої світової. Його батьків розкуркулили і відправили на Соловки свого часу. Він із дитинства розумів, чим є Росія. Потім ми зідзвонювалися. Востаннє говорили четвертого березня. Наприкінці розмови дідусь сказав, що, може, вже й не побачимося», – розповів онук.

5 березня 2022 року російські солдати наказали Павлові Даценку йти до шкільного підвалу. Звідти він двічі ходив додому, хотів там залишитися. Але окупанти не дозволили. Востаннє прийшов до підвалу сумний і нахмурений. Олександр припускає, що його дідуся побили окупанти. Невдовзі самопочуття Павла погіршилося. Він перестав виходити надвір, згодом почав марити, а за ще кілька днів, 20 березня, помер.

«Після звільнення села я перепоховав дідуся. Коли ексгумували тіло, його годинник на руці ще працював. Не час йому було помирати, не час», – сказав Олександр.

У Павла Даценка залишилося двоє дітей, онуки та правнуки.

3 травня 2023 року російська армія завдала авіаудару по селу Іванівка Новгород-Сіверського району на Чернігівщині. Від ворожої атаки загинула місцева жителька 82-річна Олена Броннікова. Ракета прилетіла на город біля її будинку.

Олена Броннікова була родом із села Галаганівка Чернігівської області. Народилася 7 січня 1941 року. Рано втратила маму, її здебільшого виховувала бабуся. Олена протягом життя багато і важко працювала, зокрема – дояркою на фермі. Її життя було непростим, розповідають рідні: Олена тричі ставала вдовою, була багатодітною матір'ю. Останні роки жінка перебувала на пенсії, мала велике господарство біля дому.

«Бабуся була чесною та прямолінійною. Коли ми в неї збиралися, завжди закликала нас берегти одне одного. Попри складні життєві обставини, вона була чудовою людиною», – сказала онука Тетяна Сидіна.

В Олени Броннікової залишилися троє дітей – Ольга, Сергій та Любов з родинами, шестеро онучок та два внуки, а також правнуки.