Повертаємо із забуття: Євгенія Спаська
Дитячі та юнацькі роки Євгенії пройшли під опікою люблячих батьків. Проте у подальшому доля цій жінці підготувала чималі випробування: і участь у І Світовій війні, і хвороба на черевний тиф, і визнання, і цькування, і арешт та заслання із забороною жити на батьківщині - в Україні…
Євгенія мала академічну освіту й не одну. Крім того, навчалась на різних курсах, у т.ч. й фельдшерсько-акушерських, що дало їй можливість служити медичною сестрою на фронтах Першої світової війни. Спочатку у Ніжині, у місцевому земському госпіталі для поранених військових, а потім на території Східної Галичини та Буковини. Саме тут вона захопилась місцевими традиційними промислами, по можливості їх досліджувала, описувала. І саме це захоплення визначило все її подальше життя: Євгенія вирішила, що дуже важливо зберегти автентичні народні традиції різних місцевостей України. Де б не була – постійно досліджувала та описувала все у своїх роботах. Навіть оздоровлюючись у Криму після хвороби на черевний тиф, вивчала кримськотатарські народні промисли та традиції. Мала наукові публікації, працювала у Київському сільськогосподарському музеї, отримала ще одну вищу освіту у Київському археологічному інституті. Сферою наукових інтересів Євгенії Спаської стало вивчення українських народних промислів, зокрема гончарства: бубніської кераміки, ічнянського та ніжинського кахлярства та ін. Цікавилась та досліджувала й інші народні промисли — ніжинське золотарство, кролевецьке ткацтво тощо. Спаська проводила т.зв. польові експедиції до відомих центрів народних промислів Українського Лівобережжя, зокрема до Ніжина, Кролевця, Ічні та ін., де постійно збирала етнографічні матеріали, вела щоденники, які й нині є важливим джерелом з вивчення як української етнології, так й української історіографії.
Як вважають дослідники, саме захоплення Євгенії українською етнографією та мистецтвом допомагало молодшому її братові – Іванові у поглибленому вивченні історії. Вона підказувала йому на що звернути увагу при вивченні тієї чи іншої події, допомагала віднайти джерела, передавала хлопцеві багато різноманітної літератури, тобто всіляко стимулювала його зацікавлення історією. Згодом він став відомим музейником, нумізматом, доктором історичних наук та головним зберігачем відділу нумізматики Ермітажу. Зараз Іван Спаський вважається засновником вітчизняної нумізматики як науки. Його ім’ям названий Ніжинський краєзнавчий музей*.
Здавалось, що ніщо не могло зашкодити дослідженням Спаської, її науковій роботі. Дослідження науковиці лягли в основу кандидатської дисертації, яку Євгенія ще встигла захистити перед карколомними змінами, які підготувала їй доля. На початку 1930-х рр. почалась складна частина в її житті: згорнулись українознавчі дослідження, з’явились непорозуміння на роботі, доноси, обвинувачення у буржуазному націоналізмі, арешт та заслання разом із своїм сином, чоловіком та його дітьми від першого шлюбу. Невдовзі чоловік помер. Дітей чоловіка передали його рідні, а Євгенії після відбування трирічного заслання дозволили жити у Казахстані, де працювала у місцевих художніх майстернях та пізніше у Казахському педагогічному інституті. Проте й тут вона проводила дослідження та документування інформації про традиційні ремесла та побут казахського та киргизького народів. Періодично допомагала синові – геологу в його експедиціях.
Померла Євгенія Спаська у місті Алма-Ата (нині м. Алмати, Республіка Казахстан). Реабілітована посмертно у 1989 році.
У Ніжині на будинку родини Спаських (вул. Гребінки, 14), де проживала в тому числі Євгенія Спаська, встановлено меморіальну дошку.
Коментарі
Дописати коментар