Вбиті росією: Терещенко Павло. Близнюк Михайло. Міненко Галина

37-річного Павла Терещенка російські окупанти забрали з будинку в селі Золотинка на Чернігівщині 15 березня 2022 року. Разом із ним – також Юрія Панкратьєва, який під час повномасштабної війни приїхав туди із Києва.

Окупанти підозрювали, що Павло і Юрій передавали українським військовим координати розташування російської техніки та місць скупчення живої сили.

Чоловіків вивезли в село Ягідне. Місцеві розповідали, що, побитих, їх ненадовго завели в шкільний підвал, де в полоні тримали чи не все село. А потім вивели і розстріляли.

Впродовж окупації рідні нічого не знали про долю Павла та Юрія. Сподівалися, що вони повернуться додому. Однак у квітні 2022 року, після звільнення українськими захисниками Чернігівської області, тіла чоловіків знайшли в Ягідному. Вони лежали на подвір’ї, накриті шифером.

Павло був родом із Чернігова. Після школи навчався у Харківському фінансово-економічному інституті. Отримав диплом і повернувся додому. Тривалий час працював у банку. Потім влаштувався менеджером у центр сантехніки.

Павло любив спорт, грав у футбол за команду банку, в якому працював. Мав сім’ю, виховував сина.

Коли почалася повномасштабна війна, велика родина Терещенків зібралася в дачному будинку в Золотинці. Думали, що там буде безпечніше, утім невдовзі село потрапило в окупацію ворога…

«У Пашки все життя було попереду. Він багато про що мріяв. Хотів побудувати власний будинок, тут поруч, біля нашої дачі в Золотинці. Він був активним, працьовитим. Нам усім його дуже не вистачає», – сказала мама вбитого, Ольга.

Павла Терещенка поховали в Чернігові на цвинтарі в урочищі Ялівщина. У нього залишилися дружина, син, мама, сестри і племінники.

Михайлові Близнюку був 51 рік. Він загинув 1 березня 2022 на Чернігівщині. Авто, яким їхали Михайло, його син, дружина та її двоюрідний брат російські військові розчавили бронетранспортером.

Опісля колона ворожих сил зупинилася. Двоє озброєних солдатів вийшли, оглянули авто й витягли звідти сина подружжя Близнюків, Андрійка. Він єдиний вижив. Хлопчика знайшли місцеві та повідомили про це рідних. Дитині на той час було 10 років.

Михайло Близнюк – родом із Чернігівщини. Жив із дружиною Оксаною у Броварах на Київщині. Працював майстром з ремонту та укладання плитки. Разом із дружиною виховував сина Андрія та доньку Тетяну.

Михайло любив спокійне життя. Вирощував помідори, їздив зі сімʼєю на море, шукав гарні місця для риболовлі. Рідні кажуть, що Михайло мав золоті руки і будь-яке завдання було йому під силу – від ремонту взуття до конструювання обʼєктів техніки.

24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабної війни, Михайло з дружиною та сином виїхав із Броварів до села Софіївки на Чернігівщині. Там мешкали батьки дружини. Сім’я думала, що в селі, подалі від столиці, буде спокійніше.

1 березня 2023 року зателефонував двоюрідний брат дружини Михайла, Сергій. Він повідомив, що на Софіївку рухається ворожа техніка. Брат вивіз своїх рідних, а потім повернувся за родиною Близнюків. Дорогою між селами Калинівка та Коломійцівка авто, в якому вони їхали, російські військові розчавили бронетранспортером. Опісля машину родини спалили.

«Тато був розсудливою та мудрою людиною. Завжди мав свою думку. Не поспішав, не гнався ні за чим. Добре обдумував кожну ситуацію та кожне рішення. Любив свою сім'ю. Вони з мамою завжди були разом», – розповіла донька загиблого Тетяна. У Михайла Близнюка залишилися діти та онука. Неповнолітнього сина Андрійка взяла під опіку старша дочка Тетяна.

68-річна Галина Міненко загинула 25 березня 2022 року в селі Анисів на Чернігівщині. Село не було в російській окупації, однак із перших днів повномасштабної війни під час наступу на Чернігів ворог його регулярно обстрілював.

25 березня 2022, коли обстріли стихли, Галина вийшла з погребу на вулицю. У той момент раптово прилетів ще один снаряд – він розірвався біля її дому. Удар був таким сильним, що хвіртку вирвало з «корінням» і відкинуло на кілька метрів від будинку. Галину поранило осколками й вона загинула на місці. Тоді загинув також сусід жінки Олександр Дуденко.

Галина народилася в Білорусі. Там зустріла першого чоловіка, з яким переїхала в Україну – до Анисова Чернігівської області. Втім сімейне життя у пари не склалося. Після народження доньки вони розлучилися. Галина залишилася жити в Анисові, згодом одружилася вдруге. З чоловіком Миколою прожила 45 років.

Усе життя Галина працювала з тваринами. Була дояркою у місцевому колгоспі. Брала участь у змаганнях операторів машинного доїння. Посіла перше місце в Україні і третє в тодішньому СРСР.

Після цього Галина вступила до Харківського сільськогосподарського інституту, де отримала освіту зоотехніка. До пенсії майже 20 років працювала за спеціальністю на сільськогосподарському підприємстві в Анисові.

«Мама завжди була активною, сильною. Коли брала участь у змаганнях, про неї писали газети та журнали. Вона була головою в нашій родині. Поки мама була жива, ми зі сестрою почувалися дітьми… Я тоді тільки на два дні поїхала в Чернігів перевірити квартиру, мої торгові точки. Ще о 14.00 мама дзвонила і питала, коли я повернуся. А за пару годин зателефонував мій син і сказав, що бабусі більше немає... Нам усім її дуже не вистачає», – сказала донька Ніна.

«Дружина померла в мене на руках, її тіло з голови до п’ят було нашпиговане осколками. Вона ж вийшла, коли затихло… Я тоді натягував електричні дроти на нашій вулиці, щоби було світло… Хто ж знав, що воно прилетить», – сказав Микола Міненко, чоловік загиблої.

Галину Міненко поховали на кладовищі в Анисові. У неї залишилися чоловік, діти та онуки.