Повертаємо із забуття: Хижняков Василь
Василь Хижняков народився 1842 року в Києві у дворянській родині. Його батько, Михайло Михайлович, був чиновником духовного відомства тодішньої російської імперії. Про матір, Анастасію Петрівну Анісімову, майже нічого не відомо. У 18 років юнак вступив до Київського університету Святого Володимира на історико-філологічний факультет. Чернігівський науковець Олександр Рахно відзначає, що студентський період життя Хижнякова припав на епоху «буржуазних реформ» імператора Олександра II, які в 60–70-х роках XIX століття дозволили певним чином лібералізувати суспільне та соціально-економічне життя тогочасної імперії. Головною серед них, безумовно, була селянська реформа 1861 року, що звільнила селян від кріпацтва. Величезне значення мали також освітня, земська, судова реформи та реформа місцевого самоврядування.
Вищезгадані зміни в суспільному житті, незважаючи на їхню половинчастість і непослідовність, спонукали молодого Хижнякова активно включитися у громадську діяльність. По закінченні університету він освоює педагогічну ниву і з 1864 року працює викладачем гімназії у білоруському місті Пінськ. Пізніше переводиться до Чернігова, де з 1866 до 1879 року викладає латинь і російську словесність у класичній чоловічій гімназії. У нас Василь Хижняков знайшов і кохання свого життя. Він одружився на доньці місцевого протоієрея – Олександрі Василівні Кизимовській. Подружжя прожило довге життя та мало сімох дітей.
У 1870 році в містах російської імперії дозволено було створювати органи місцевого самоврядування – міські думи та міські управи. Це активізувало суспільне життя на місцях і дало великий поштовх економічному розвитку, створенню міського комунального господарства. Утім у справи місцевого самоврядування могли, як і раніше, втручатися місцеві губернатори та інші урядові чиновники. До прикладу, навіть обраного міського голову (у випадку з невеликими містами) мав затвердити губернатор, а міських голів великих міст затверджував персонально міністр внутрішніх справ імперії.
Зі створенням у Чернігові думи Василь Хижняков активно включився в її діяльність, адже був обраний гласним уже до першого складу в 1870 році. Він опікується санітарними питаннями та наглядає за новоствореною недільною школою. У 1873 році Хижнякова обрано до складу виконавчого органу – міської управи, одночасно наділено повноваженнями заступника міського голови. Утім це рішення було заблоковано міністерством внутрішніх справ росії, оскільки він фактично поєднував педагогічну роботу та діяльність на виборній посаді в міській управі.
У 1875-му Хижняков змушений припинити педагогічну діяльність, оскільки був обраний гласним думи та міським головою Чернігова. На цій посаді він працює 12 років (до 1887 року), одночасно активно включається в роботу чернігівських земств (губернського та повітового), його двічі обирають гласним (1877–1879 та 1883–1885). З 1887 до 1896 року наш герой тричі переобраний головою губернської земської управи, і одночасно він перебував у складі губернської училищної ради та опікунської ради Чернігівської жіночої гімназії.
Після погіршення стану здоров’я, у 1896 році Хижняков відмовився висувати свою кандидатуру як земський діяч і натомість до 1901 року продовжував працювати гласним міської думи, опікувався справами міського водогону та училищ. Цікаво, що у нього могла бути ще одна каденція в якості міського голови, проте у 1897 році його обрання заблокувало поліцейське відомство імперії. Сучасники пов’язували це з виступом Василя Хижнякова на повітовому земському зібранні, де він уніс пропозицію порушити клопотання перед урядом про скасування тілесних покарань для сільського населення за вироками волосних судів і про заборону побиття селян поліцією та іншими посадовцями.
На цьому історія з політичною неблагонадійністю не завершилася, і, як свідчить вищезгаданий історик Олександр Рахно, у 1901 році особисто тодішній міністр внутрішніх справ росії В’ячеслав Плеве розпорядився віддати Хижнякова під нагляд поліції за підтримку петиції проти побиття поліцейськими учнівської молоді в Санкт-Петербурзі. Через це остаточно припинилася й діяльність Хижнякова як гласного міської думи.
За період роботи Хижнякова в самоврядуванні у нашому місті був реалізований ряд проєктів, які дозволили покращити міське господарство та благоустрій. Саме тоді запрацював водогін, створений Чернігівський міський банк, розпочалося брукування вулиць, влаштовано гасове освітлення, організований ветеринарно-санітарний нагляд, відкрита лікарня, наведений лад на цвинтарі, налагоджено протипожежну охорону, відкрито страхове товариство. Думські постанови, видані за часів Хижнякова, зберігали чинність і на початку ХХ століття. Усі ці заходи привели до того, що умови життя жителів Чернігова значно покращилися і народжуваність у місті вперше за багато років почала перевищувати смертність.
Не забував міський голова Хижняков і про близьку йому освітню справу, прагнув подальшого розвитку шкільної мережі та запровадження обов’язкової початкової освіти в регіоні. Зокрема, під його впливом губернське земське зібрання ухвалило рішення створити спеціальну комісію для з’ясування стану шкільної справи в губернії та складання розрахунків для запровадження загальної початкової освіти. За висновками цієї комісії в губернії пропонували, окрім існуючих 600 шкіл, відкрити ще 1600. Для цього планували клопотати перед урядом про виділення щорічної субсидії в сумі 100 тисяч рублів, а чверть витрат могло взяти на себе губернське земство. На жаль, даний проєкт був відхилений.
У Чернігові Василь Хижняков проживав у будинку на вулиці Стриженській, проте через стан здоров’я багато часу проводив у маєтку в селі Кезі (зараз це частина с. Павлівка Любецької громади). У селі він створив магазин і кредитне товариство, а також відкрив бібліотеку, аби привчати місцевих селян до читання. І до останніх днів життя залишався активним земським і думським діячем, доклався до діяльності міської бібліотеки, працював над розвитком системи кредитних товариств та спілок взаємодопомоги. Цікавився і письменницькою діяльністю. Перу Хижнякова належать ряд нарисів, історичних праць, статті та мемуари. Це, зокрема, «Мемуары земского деятеля», що вийшли друком у 1916 році.
За період тривалої діяльності в громадських установах Василь Хижняков отримав чин статського радника і був нагороджений орденом святого Володимира IV ступеня. Проте спроба Чернігівської міської думи вшанувати діяльність Хижнякова на місцевому рівні зазнала невдачі. Клопотання від 1901 року про присвоєння йому звання «Почесний громадянин» відхилили чернігівський губернатор Андрієвський і міністерство внутрішніх справ, вочевидь, через політичну неблагонадійність.
Василь Хижняков залишив цей світ у ніч з 27 на 28 лютого буремного 1917 року. Після служби у Вознесенській церкві Чернігова 1 березня траурний кортеж рушив на міський цвинтар. Біля будинку, де жив міський голова, а також біля губернської земської та міської управ були відслужені літії. Поховали Хижнякова на міському цвинтарі. Чернігівське губернське земське зібрання взяло витрати щодо поховання на себе, а також виділило щомісячну стипендію на лікування однієї із хворих дочок Хижнякова. 27 липня того ж року прах Василя Хижнякова перепоховали у підготовленому склепі в селі Кезі. На могилі діяча, згідно з його заповітом, встановили великий дубовий хрест.
Коментарі
Дописати коментар