Мій рупор – це творчість: Микита Курбанов
Микита разом з вчителем та друзями зробили серію танцювальних відео на підтримку ЗСУ та зібрали кошти для закупівлі обладнання на фронт.
Хлопець мріє прославляти країну на міжнародних танцювальних змаганнях.
Городня – невелике містечко поряд з Черніговом. Охайний центр міста плавно переходить в район з приватними будинками, за якими починається ліс. У центрі, на вулиці Троїцькій, світяться вікна міського Будинку культури.
"Насправді я почав танцювати абсолютно випадково, – каже Микита Курбанов – і не думав, що це виявиться справою мого життя!"
Микита Курбанов народився та виріс в Городні, в його родині Курбанових є творчі люди, зокрема – тітка підлітка.
Саме вона колись запросила маленького Микиту на заняття бальними танцями.
"Мені було приблизно 5 років, коли я випадково потрапив на танцювальну репетицію. Моя тітка запропонувала мені спробувати – і я так захопився цим, що вже ввечері того дня сказав батькам, що хочу займатися танцями", – згадує Микита.
Багато годин в залі, репетиції та тренування – і от юний танцюрист вже починає підкорювати паркет. Міські конкурси, районні, обласні, перший виступ в Києві...
"Звісно, у мене були упередження, що справжні чоловіки не танцюють, вони грають у футбол, займаються боксом і оце все, – ділиться Микита. – Але чим далі, тим більше я відчував, що танці – це моя душа, вони розкривають мене як особистість. Тому я вирішив пов’язати з ними своє життя".
Микита яскраво виступав, отримував увагу журі та призові місця.
Аж потім почалась повномасштабна війна.
"Мене розбудила мама десь о 4 ранку і сказала – "Микита, почалась війна", – пригадує хлопець.
Микита пам'ятає, як сів на ліжко і просидів так дуже довго, не розуміючи, як жити далі: не уявляв своє життя без навчання, тренувань та свого повсякдення.
"Виїжджати у нас не було ніякої змоги – адже ми одразу опинились в окупації. Окупація проходила складно: не було зв'язку, світла... ми намагалися робити запаси, бо думали, що це надовго..." – мовить Микита.
Особливо хлопцю запам'яталось, як окупанти заходили до його школи та палили підручники з історії.
Здавалося, таке можна побачити тільки в старих фільмах, але це відбувалось у звичайній середній школі міста Городня!
ЗСУ все місто чекало як визволителів – і вони прийшли. Окупанти покинули Городню на день народження тітки Микити, яка багато років тому відкрила йому танці. І це було дуже символічно для підлітка.
Після окупації всім містянам стало навіть дихати вільніше – хотілося робити великі справи, допомагати фронту та проявляти активність. І танцювальний колектив, в якому виступав Микита, теж не залишився осторонь: за ініціативи та підтримки тренера колективу діти вирішили знімати танцювальні відео на підтримку ЗСУ.
"Усе почалось з того, що нам надіслали відео, де військові танцюють на позиціях. Ми так захопились цим настроєм, що зняли "відповідь", де наче продовжуємо цей жартівливий настрій. Ми змонтували все та виставили в соцмережах, і наше відео "залетіло!"
Це дуже нас надихнуло, адже таким чином ми зібрали грошей на 2 тепловізори, а ще купили лопати та дрон. І одразу почали знімати наступний кліп!" – із захопленням розповідає Микита.
Танцювальний колектив, в складі якого виступає Микита, зняв декілька відео, кожне зі своїм задумом та режисурою. Завдяки цьому діти збирали кошти військовим на їхні потреби.
"Насправді я не дуже слідкував за нашою популярністю у соцмережах, – зізнається Микита. – Для мене важливим було танцювати так, щоб танці приносили користь тим, кому це справді потрібно. А так, в мене навіть немає ТікТок, бо не хочу витрачати час на дурниці..."
Своє майбутнє Микита вбачає в Україні та мріє приносити користь суспільству. Тому хоче пов'язати своє майбутнє з творчою професією, але також розвиватись як громадський діяч. Він ще не знає, куди саме буде вступати і яку професію обрати – час подумати ще є – але точно бачить себе тут.
"Для мене дуже важливо показувати через свою творчість нашу країну, прославляти її та розповідати про неї світові. Мій рупор – це творчість", – підсумовує хлопець.
Коментарі
Дописати коментар