Загиблі герої Чернігівщини: Марченко Володимир. Старженецький Станіслав

Володимир Марченко народився на Ніжинщині, у селі Мильники (колишня Григорівка), 23 лютого 1988 року. Зростав товариським та життєрадісним, з дитинства мріяв стати військовим – часто дивився в небо та казав, що хоче літати. Після закінчення 9-го класу місцевої школи Володимир поїхав навчатися до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, далі вступив до Харківського національного університету Повітряних сил, який закінчив з відзнакою. Згодом був направлений на службу в селище Озерне на Житомирщині.

У 2017 – 2019 роках працював викладачем у Харківському національному університеті Повітряних сил на кафедрі аеродромно-технічного забезпечення, а з 2019-го був командиром аеродрому «Канатово».

Знайомі Володимира пригадують, що він мав багато друзів, а в рідному селі всі його поважали, часто зверталися за допомогою і нікому він не відмовляв. На службі був відповідальним, і взагалі багато часу їй приділяв, завжди все встигаючи. Казав, що його професія – це його життя. Вів здоровий спосіб життя, любив плавати й за можливості завжди відвідував басейн, мав двох старших братів.

Після подій 24 лютого Володимир не лишився в стороні, взяв до рук зброю та у складі Західного регіонального управління Держприкордонслужби захищав рідну землю від ворога.

Під час виконання бойового завдання у Кропивницькому 23 липня Володимир Марченко потрапив під ворожий ракетний обстріл. Врятувати воїна не вдалося. Того дня батьки не дочекалися звістки від сина, дружина Тетяна – від чоловіка, а син Денис – від люблячого тата.

Юрій Ліхута народився 9 червня 1973 року у Ніжині. Після школи вирішив навчатися на оптика-технолога, пізніше закінчив Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, здобувши освіту психолога. Наш земляк професійно займався хокеєм – мав перший спортивний розряд.

Брат Юрія Микола згадує, що той у дитинстві багато часу проводив на вулиці з друзями, мав сталевий характер, був справжнім бійцем та мріяв служити у морфлоті. Друзі пам’ятають чоловіка щедрим, а дружина – чесним і справедливим.

З початком повномасштабного вторгнення Юрій вирішив долучитися до оборонців Чернігівщини, брав участь у боях під селом Велика Дорога Ніжинського району. Пізніше у складі 54-ї окремої механізованої бригади давав гідну відсіч ворогу на Донеччині.

23 липня під час виконання бойового завдання біля села Званівка Бахмутського району підрозділ Юрія потрапив під ворожий ракетний обстріл. Того дня дружина Наталія втратила коханого чоловіка, донька Катя та син Радіон – люблячого батька, а онука Регіна – дідуся.

Солдат Станіслав Старженецький народився 1 березня 1975 року у Чернігові. Закінчив місцеву загальноосвітню школу №1. Останні роки працював на посаді директора одного з товариств з обмеженою відповідальністю.

Після початку повномасштабної війни чоловік потрапив до лав ЗСУ. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А1556.

24 квітня 2023 року внаслідок ворожого обстрілу поблизу одного з населених пунктів Запорізької області Станіслав Старженецький загинув.

Попрощалися з воїном у Чернігові, у Катерининському кафедральному соборі. Поховали на кладовищі Яцево.