Загиблі герої Чернігівщини: Власенко Олександр. Дубовик Андрій. Дуброва Віталій

Сержант Олександр Власенко народився 27 лютого 1994 року у селі Пушкарі, Новгород-Сіверська громада. У 2008 році закінчив Пушкарівську ЗОШ, із 2008 по 2009 навчався у Новгород-Сіверській Державній гімназії ім.Ушинського. У 2013 році закінчив Козелецький коледж ветеринарної медицини.

У 2016-207 роках проходив строкову військову службу в Національній гвардії України, потім вступив на військову службу за контрактом. Двічі приймав безпосередню участь в АТО на території Донецької і Луганської областей, за що був нагороджений нагрудним знаком "Учасника АТО".

Після повномасштабного вторгнення добровільно записався до лав ЗСУ та ніс службу на посаді командира бойової машини.

Загинув боєць 24 січня 2024 року в Харківській області, Куп’янського району, поблизу населеного пункту Синьківка.

У Олександра залишилися маленька донечка, дружина, мама і сестра.

На щиті додому повернувся наш Захисник – Андрій ДУБОВИК

Війна – варварство, коли нападають на мирного сусіда, але це освячений борг, коли захищають батьківщину… Так писав у себе на сторінці в одній із соцмереж  Андрій, випускник 2016 року за напрямом підготовки «Менеджмент» групи БА121 факультету економіки та менеджменту.

Після закінчення 11 класів, ще зовсім юним Андрій переступив поріг Ніжинського агротехнічного інституту, в ньому він дорослішав як особистість, мужнів, здобував освіту і прагнув жити у вільній та  незалежній Україні. На превеликий жаль, нещадний ворог забрав у нього найцінніше – життя.

Нехай добрий, світлий спомин про Андрія назавжди залишиться у наших серцях.

Молодший сержант Віталій Дуброва (02.04.1975 – 24.07.2022) народився та виріс у Носівці, в родині, де батьки народили та виховували трьох синів: Миколу, Віталія та Євгена. Навчався в міській першій школі. Після її закінчення працював на цукровому заводі, ковалем на ДВРЗ. Потім здобував вищу освіту в столичному Інституті залізничного транспорту. Працював водієм, проживав у Києві разом із родиною. У Віталія є дружина та двоє синів.

Коли російський агресор навалою пішов 24 лютого 2022 року, Віталій ухвалив чоловіче рішення: родину вивіз за кордон, а сам 1 березня добровольцем пішов захищати Україну.

Уже 20 березня до нього в навчальний центр приєднався і менший брат Євген. Вони разом пройшли навчання, отримали скерування в одну частину, у 5-й штурмовий полк першого батальйону третього взводу. Обидва стали командирами відділень: Віталій – першого, Євген – другого. Спочатку були полігони, навчання, а в липні 2022-го – пекельний схід.

24 липня 2022 року молодший на шість років брат Євген пам’ятає посекундно. Їхні відділення отримали завдання і вони пішли його виконувати. Кожне відділення мало свою позицію, тому настрій був у всіх лише на успішне виконання поставленого завдання.

На той час велися запеклі бої в районі Вуглегірської ТЕС. В якийсь момент ворог прорвав лінію оборони і зв’язок між братами втратився. Лише після евакуації Євген дізнався, що його брат Віталій вважається безвісти зниклим. Він намагався проганяти погані думки, переконуючи і даючи останню надію мамі, родині і власне собі, що брат живий, можливо, полон, а це – шанс.

Віталій таки потрапив в полон. Уже мертвим. І його обміняли під час обміну тілами ще 2 лютого 2023 року. Втім, здійснений обмін – це лише перший крок до того моменту, коли рідні зможуть отримати хоч якусь інформацію.

Ідентифікацію тіла загиблого земляка зробили лише більше як через рік.

Поховали Віталія Дуброву на кладовищі по вул. Центральній.