Загиблі герої Чернігівщини: Усенок Микола. Драб Володимир. Вареник Віталій

Штаб-сержант Микола Усенок народився 6 червня 1985 року у Чернігові. Закінчив загальноосвітню школу №30, а після неї — Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка. У 2007-2008 роках проходив військову службу в Житомирі у складі аеромобільної десантної бригади (нині — десантно-штурмова), а після неї — у лавах Нацгвардії.

З перших днів повномасштабної війни боронив Чернігівщину у складі лав ТрО. З серпня 2023 року разом з побратимами вирушив боронити східні кордони України. Загинув 14 січня 2024 року у бою на Луганщині, рятуючи побратимів. Попрощалися з ним у Чернігові в Катерининській церкві, а поховали на кладовищі "Яцево".

Капітан Володимир Драб народився 15 квітня 1966 року в селі Червоні Партизани. Там закінчив місцеву школу, переїхав до Ніжина та навчався в ПТУ №2. Строкову військову службу проходив в республіці Афганістан, де отримав контузію. Далі працював будівельником. У 2015 році пройшов військову перепідготовку, після чого йому присвоїли звання капітана запасу ЗСУ.

З першого дня повномасштабного ворожого вторгнення добровольцем долучився до лав ТрО та став на захист Чернігівщини. У серпні минулого року разом з побратимами вирушив боронити Луганщину на посаді командира взводу. 14 січня 2024 року під час чергового зіткнення з ворогом отримав тяжке поранення та повторну контузію. Не дивлячись на це, намагався на собі витягнути з поля бою пораненого побратима, але в нього влучила російська куля й він загинув. Попрощалися з бійцем та поховали його на кладовищі Ніжина.

Солдат Віталій Вареник народився 12 жовтня 1977 року на Коропщині. Закінчив школу, далі опанував фах тракториста. Проживав у рідному селі Жовтневе, але з часом разом з родиною переїхав на постійне місце проживання до Носівки. Працював у Києві на КП "Носівка-Комунальник", займався будівельною справою.

З початком повномасштабного вторгнення долучився до добровольчого формування територіальної громади. У лютому 2023 року став до лав Збройних Сил України, де виконував обов’язки старшого водія – гранатометника І міномета мінометного взводу другого механізованого батальйону. Часто виходив на зв’язок, востаннє рідні почули його голос 16 лютого. Дуже сумував за онучкою Амінкою, запевнив, що все гаразд, дав настанови всім рідним, наче прощався. Коли перестав виходити на зв’язок, родина відчувала: щось сталося. 

Залишаючись вірним присязі, Віталій Володимирович загинув під час виконання бойового завдання на Харківщині, на Лимансько-Куп’янському напрямку внаслідок підриву на міні. Сталося це 22 лютого. Попрощалися з бійцем та поховали його у Носівці.